 Читач питає
„Як відомо, голоси віддані на виборах за партії, які не подолали відсоткового бар’єру, розподіляються між партіями, які пройшли до Верховної Ради. Хоча, на мій погляд, це знущання на здоровим глуздом, бо мій голос віддається тій партії, за яку я ніколи не буду голосувати.
А як поводяться з тими голосами, хто голосує „проти всіх” ? Теж розподіляються чи ні?”
Ю.Ткаченко,
м.Чернігів
Доля голосів „проти всіх” така ж сама, як і голосів відданих за партії(блоки), які не подолали відсоткового бар’єру. Але є певні відмінності, які стосуються, на жаль, тільки місцевих виборів.
Отже, відповідно до частин третьої, п’ятої статті 96 Закону України „Про вибори народних депутатів” право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають лише партії(блоки), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі, пропорційно до кількості отриманих ними голосів виборців. Таким чином, до уваги беруться лише голоси виборців, подані за список кандидатів партії(блоку), що подолали трьохвідсотковий бар’єр, а голоси виборців, що подані за партії(блоки) що не подолали трьохвідсотковий бар’єр, „проти всіх” та недійсні розподіляються пропорційно між переможцями виборів.
В той же час, „проти всіх”, тобто не підтримую жодного з кандидатів, голосує і свідома частина виборців, що не тільки втратила будь-яку довіру до сучасних політиків, але й вболіває за Україну та розуміє, що їх голос можуть використати спритні фальсифікатори виборів. Кількість таких свідомих виборців залежить від виду виборів. Якщо обирають народних депутатів до Верховної Ради, то таких свідомих виборців, що голосує „проти всіх”, найменше. Наприклад, на виборах у 2006 році таких було всього 1,77 відсотка.
Інша справа місцеві вибори. На виборах депутатів Чернігівської міської ради у 1998 та 2002 роках відсоток тих, що не підтримав жодного кандидата, в деяких округах досягав аж 40 відсотків. Більш того, понад 2/3 обраних депутатів одержали голосів менше ніж кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів у окрузі, тобто проголосували „проти всіх”.
Тож чи варто вважати місцеві вибори у 1998 та 2002 роках по мажоритарних округах справедливими? Звісно, ні. Фактично була обраною лише третина депутатів до Чернігівської міської ради. Інші скористалися чинним на той час Законом згідно якого кількість голосів „проти всіх” взагалі не бралася до уваги.
Тільки на виборах 2006 року свідомі виборці, що голосують „проти всіх”, фактично отримали „право голосу”. На жаль, це стосується виключно виборів депутатів сільських, селищних рад та сільських, селищних, міських голів. Відповідно до частини другої статті 73 Закону України ”Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” обраним депутатом сільської, селищної ради, сільським, селищним, міським головою „вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому окрузі, та за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів у окрузі”. Таким чином, у виборців з’явилася можливість в разі висування політичними партіями або в разі самовисунення виключно непривабливих кандидатів не підтримати жодного з них і фактично проголосувати за проведення повторних виборів.
На жаль, на виборах народних депутатів до Верховної Ради України такої можливості у виборців не має. Тож, кожний хто вболіває за Україну та не бажає, що його голос можуть використати спритні фальсифікатори виборів зобов’язаний брати участь у виборах. Не даруйте свій голос ділкам від політики, які за допомогою куплених членів дільничних виборчих комісій, можуть скористатись вашим голосом для отримання депутатського мандату. економічний оглядач газети „Сіверщина”
Сергій Соломаха |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
