Амплітуда позицій чи коливання політичного барометра?

Аналізуючи програмні цілі вже нового Президента України Віктора Януковича щодо подальшого розвитку України, чогось неординарного у його програмі знайти складно, на відміну від стратегічних цілей Арсенія Яценюка або, скажімо, Сергія Тігіпка. Щасливою? Так. Багатою? Згоден. Але це,погодьтеся, загально-визначені фрази. А невизначеність полягає у багатьох моментах, і основна з них — який буде векторний курс нашої держави, бо від цього залежать усі інші аспекти загальнодержавного розвитку нашої країни.

Коли запитуєш у виборців про те, чому вони голосували за того чи іншого кандидата, то відповідають, що Тігіпко, наприклад, молодий і перспективний, до того ж — банкір-фінансист, а Гриценко навів би лад у державі, бо він військова людина. Але ж і Віктор Ющенко теж за фахом банкір, але він не зміг об’єднати країну. На жаль, українці не сприйняли його доктрину щодо відродження і побудови нової української нації, як є, зокрема, у Литві чи Естонії, або у Польщі чи Латвії. Але ж і процес формування національної свідомості, яка була спаплюжена і знищена радянсько-російською експансією (давайте будемо об’єктивними) протягом століть — довготривалий. А отже, п’яти років для цього, звичайно, недостатньо.

Автор, співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Віталій Огієнко, родом з с. Удайці Прилуцького району Чернігівщини. Він аналізує проблеми реалізації української національної ідеї.

Відповідь українця -- єврейці
Три англомовні видання, а саме, „Софія Екхо”, „Балтик Таймс” і „Краков Пост” помістили статтю Інни Рогатчі під назвою „Прославлення різуна” на тему недавнього надання звання Героя України Степану Бандері. Нижче моя відповідь в англійському оригіналі, перекладена на українську, що була направлена до названих публікацій.

«Сибіру необхідна незалежність, так як цей регіон унікальний в географічному, економічному і культурному плані»Пропонуємо вашій увазі переклад репортажу американського журналіста-фрілансера Джошуа Кучери, який вперше опубліковано в мережевому журналі Slate.

Нищівна поразка Віктора Ющенка на президентських виборах стала логічним завершенням його керівництва країною, яка прагнула, але так і не дочекалася суттєвих змін. Реабілітуватися в очах громадян буде дуже важко, але можливо. Історія вже має подібні приклади.

Москва розглядає Україну швидше розчленованою, ніж цілісною, і лівобережжя цілком підходить під формат дев'ятого федерального округу Росії.
Офіційна Москва фактично оприлюднила плани щодо свого майбутнього територіального устрою. 22 січня спікер Госдуми Борис Гризлов запропонував об'єднати дотаційні суб'єкти федерації з самодостатніми.

На тлі українських політичних баталій це малопомітна інформація. Однак все у світі взаємопов'язане, і у цей сценарій цілком може бути втягнута Україна.

"Бути суб'єктом РФ - це дуже високе звання. На жаль, сьогодні низка суб'єктів РФ не є самодостатніми. Не відразу, але протягом приблизно десяти років ми повинні дійти до ситуації, коли усі суб'єкти будуть самодостатніми", - заявив Гризлов.

Цікаво, що вирішити суто фінансове "регіональне питання" спікер запропонував не за рахунок наповнення бюджетів суб'єктів РФ, а шляхом "укрупнення". Мовляв, давайте приєднаємо збиткових до прибуткових.

…14 июля (4-го по «старому стилю») на Иерусалимском кладбище в Иркутске, в годы Советской власти превращенном в «парк культуры и отдыха»), у могилы одного из теоретиков «сибирской идеи» Афанасия Щапова собираются сторонники независимости Сибири. Эта традиция возникла в последние годы. На первомайской демонстрации в столице Восточной Сибири этой весной можно было увидеть бело-зеленые стяги, а среди лозунгов, призывавших к «экологически чистым выборам» и протестовавших против планов строительства в регионе центра по переработке урана, был и такой: «Сибирь — не колония!». Белый и зеленый — традиционные цвета Сибири. Идеи сибирской «самостийности» переживают сегодня ренессанс.

Роздуми про те, чи дійсно добре там, де нас нема
Передвиборчі перегони – це додаткова можливість різним політичним авантюристам задурити голову своєму наївному електоратові. Що вони з успіхом і роблять. Обіцяють „золоті гори”, „солодке життя”, „остаточну перемогу комунізму” і тому подібне. Природно, в переліку таких от обіцянок важливе місце займає і питання значимості геополітичного вибору України. Одні пророкують „щасливе життя” в Європі, інші наполягають, що від усіх негараздів позбудемося, якщо будемо разом з Росією.

Із історії ми знаємо випадки, коли мешканці метрополії і колоній, які належали до одного й того ж етносу, розривали політичні й адміністративні пута, які їх пов’язували, і після більш або менш тривалих конфліктів, влаштовували своє життя окремо. Класичним прикладом такого розвитку подій можна вважати створення Сполучених Штатів Америки і держав Латинської Америки. Кожного разу причиною цього була байдужість метрополії до потреб своїх «заморських» співгромадян, економічна експлуатація і неефективне управління. Події в колоніях європейських імперій не могли не вплинути на Російську імперію. Виявилося це в появі у другій половині ХIХ ст. руху «сибірських обласників».