В Українi ми з цим, на жаль, вiдстаємо. Хоча не можна сказати, що це така вже й дивина. I вiтрянi млини, i водянi споконвiку слугували українцям, а подекуди застосовуються й зараз. У нас на Чернiгiвщинi в останнi роки знову взялися за таке традицiйне паливо, як торф. I нарештi, деревина: є чим топити.
Тому-то значний iнтерес викликала спроба застосувати опалення деревиною сiльської школи, i немалої. I ось я в селi Тур’я Щорського району, мiсцi цього, на жаль, невдалого експерименту.
Село — одне з найбiльших у Щорському районi, понад 500 дворiв. А до сiльради входять ще кiлька довколишнiх невеликих сiл. Древня багата iсторiя i непросте сьогодення iз численними типовими для українського села проблемами: знелюднення, безробiття, бiднiсть, пияцтво. Буденнi селянськi клопоти. Молитовнi погляди на розпечене небо з проханням дощу на гарячу землю. А коли дощi хлюпнули, то чи не погноять вони сiно? А чи не з’їсть жук картоплю, а як не з’їсть, як уродить, то куди її збути?
Разом iз сiльським головою i директором середньої школи оглядаємо красиве шкiльне примiщення. Дiйсно гарне як знадвору, так i зсередини, свiтле, просторе, зручне для навчання. Школа збудована за бiлоруським проектом ще 80-их рокiв, а споруджена на початку 90-их. Селяни з гордiстю пiдкреслюють, що це наймолодша школа в районi за часом спорудження. Тобто за наступнi 15 рокiв бiльше не будували. Трохи сумна ця гордiсть тур’ян як на загал, бо невже українське село не заслуговує бiльшого? Натомiсть гостро стоїть питання про закриття в районi кiлькох шкiл.
А ось i шкiльна котельня — мiсце спроби альтернативної енергетики. Задум з нею не був випадковiстю: проблеми з опаленням школи були постiйно. Збудована з розмахом, iз запасом, з усiма належними для навчально-виховного процесу примiщеннями (найвищий спортзал у районi, як менi знову ж таки з гордiстю повiдомили), ця двоповерхова школа має понад 3 тисячi квадратних метрiв загальної площi, якщо вже точно — 3064. Шкiльна котельня «з’їдала» за опалювальний сезон по тоннi вугілля щодня, по 30 на мiсяць i загалом за навчальний рiк десь пiд 200 тонн. Зараз воно коштує для такої бюджетної органiзацiї (така школа, звiсно, на балансi районного, а не сiльського бюджету) по тисячi гривень за тонну. Цебто, на сезон на одну школу для опалення треба 200 тисяч гривень. Але й коли вугiлля було трохи дешевше, коштiв, а вiдтак i палива, часто не вистачало. I школу вже пробували опалювати дровами. Ви можете уявити, що це таке? Домовлялися з мiсцевим лiсництвом, щоб тi дозволили забирати вiдходи вiд лiсозаготiвлi, вдень i вночi возили цi дровеняки на шкiльне подвiр’я, пиляли, рубали, топили. Але й при цiй каторжнiй працi говорити про нормальне опалення школи не доводилося.
До речi, в останнi роки iснує ще одна проблема опалення, притаманна не лише Тур’ї: вкрай низька якiсть закупленого донецького вугiлля. Хто тут винен — шахтарi, постачальники, крадiї — питання окреме. Але те, чим опалювали, часто не було схоже на вугiлля. Не випадково губернатор областi М.Лаврик окремо акцентував увагу на цiй проблему: «Годi топити землею». Проблема потроху вирiшується, але до нормального опалення шкiл, лiкарень ще далеко.
Мiж iншим, з цiєї причини в Тур’ї не вирiшується ще одна нагальна проблема — вiдкриття дитсадка. Його вагалi нема в цьому великому селi. I найпрактичнiше — вiдкрити його саме у примiщеннi школи, перетворивши її у навчально-виховний комбiнат. Мiсця на це вистачить. Але хто дозволить утримувати малюкiв у холоднечi?
Ось причини, що передували спробi впровадження альтернативного опалення школи. Практично це виглядало так, що минулого року сюди було завезено газогенераторну установку, виготовлену, як згодом виявилося, горе-винахiдниками у Вiнницькiй областi. Установка призначалася для пiдключення її до дiючого котла шкiльної котельнi, i в нiй мав згорати один-єдиний вид палива — тирса. Навiть за досить примiтивними фiнансово-технiчними розрахунками цього задуму виходило, що потрiбно цiлу вантажiвку тирси на добу. Де взяти? Сподiвання покладали на два десятки пилорам, якi день i нiч працюють у доступному для села радiусi, випилюючи щорськi лiси. А також на накопиченi неподалiк великi запаси тирси вiд попередньої деревообробки: кажуть, аж iз тисячу тонн.
Не так сталося, як гадалося. Вже напочатку роботи установки виявилась її явна недосконалiсть. А коли з великими труднощами вдалося якось налагодити роботу i сякий-такий обiгрiв школи, з’ясувалося, що далеко не вся тирса пiдходить для спалювання в установцi. А точнiше — лише добiрна суха тирса. I явно не хотiла нормально горiти залежана, пiдмокла пiд вiдкритим небом. А також свiжонапиляна, що була теж, звичайно, досить волога. Виходить, треба було органiзовувати процес сушiння тирси. Як, яким чином, яким коштом? Коротше, промучившись iз цим чудом технiки, в Тур’ї у розпал опалювального сезону перейшли на стару добру систему — вугiлля, розпалювання його дровами, яких, слава Богу, вистачає.
Отож завершилося все нiчим. Нiчим не могли зарадити нi сiльськi спецiалiсти, нi районнi майстри. А винахiдники чудо-установки пообiцяли приїхати й забрати її назад. Мiж iншим, чудо це коштує 83 тисячi гривень. Правда, 60 з лишком тисяч оплатив фонд охорони довколишнього середовища, що опiкується i альтернативною енергетикою. Ще 20 з лишком тисяч мав доплатити районний бюджет. Але в райрадi резонно заявили: незрозумiло, за що ж тут платити? Постачальники чудо-технiки сильно й не сперечалися.
А новий опалювальний сезон не за горами. Принаймнi, пiдготовка до нього вже почалася. У Тур’ї чи, точнiше, в районi думають, де знайти тисяч iз 200 на опалення однiєї такої школи. Чи, може, заранi пиляти дрова?