Iз виїзного засiдання асоцiацiї «Ради Чернiгiвщини»
  ... Дядьки сидiли пiд «пожаркою» навпроти напiвзапущеного двоповерхового будинку i чекали керiвництво. Принагiдно зiтхали за перiодом застою, коли в Бутiвцi був радгосп, люди в черзi на житло стояли i дiтей бiгало багато. Той двоповерховий будинок, руїнний — пам’ятник спочилому радгоспу — i для чого в селi жити не в своїй хатi, а в комунальнiй? А дядьки серед бiлого трудового дня не мали iншого дiла, крiм зiтхань за минулим часом...
Доки дядьки сидiли, повз них проїхав тракторець iз возиком сiна — цьому чоловiковi за радгоспом зiтхати нiколи. Вiн сам змайстрував трактора, сам ним оре, водить i косить. А частина того будинку теж ожила — там «офiс» комунального пiдприємства при Бутiвськiй сiльськiй радi. Саме це пiдприємство i приїхали дивитися голова обласної ради Наталiя Романова та голови районних рад областi.
Пiсля розпаду колгоспiв — радгопiв воно є способом самовиживання людей. Ось, скажiмо, тарифи на платнi послуги вiд комунального пiдприємства «Маяк»: оранка — 400 грн. за 1 га, сiвба — 100 грн. за 1 га, косовиця — 40 грн. за годину, виготовлення домовини — 50 грн., водопостачання — 0,72 грн. за кубiчний метр. А ще утримується i пожежна частина, землевпорядник, органiзовується приймання молока.
Зразком самоорганiзацiї є i сосницька спiлка здавачiв молока «В’юнка», про яку писала «Сiверщина». Як визнав згодом у Чорнотичах на засiданнi ради асоцiацiї голова Сосницької районної ради Василь Волошко, «робота спiлки «В’юнка», безумовно, блокувалася». Шкода, що не уточнив, ким саме. Зате В.Волошко заявив, що в районi утворення спiлок здавачiв молока гальмують голови сiльрад: «Мають вигоду i не хочуть контролю громади».
А для селян така кооперацiя вигiдна. Говорить кирiївський сiльcький голова Валентина Лойченко: «У нас 238 житлових дворiв, люди за здане молоко отримали 516,7 тисячi гривень, або по 178 гривень в середньому за мiсяць на корову. Це, звiсно, мало, але без спiлки i цього б не було. А цього року вже вийде по 234 гривнi на корову, бо вдалося добитися вищої закупiвельної цiни».
До речi, громада i карає сама недобросовiсних людей: коли одна хитра селянка здала молоко з жирнiстю 1,1 (тобто розбавлене водою), спiлка заборонила цiй людинi мiсяць здавати молоко. Ото напилася!
Кирiївська спiлка навiть освiтлення вулиць планує до зими зробити! I нащо їм влада, як вони самi собi влада?!
Щоправда, є болючi питання, якi самi селяни, без влади, не вирiшать, — скажiмо, цiни на молоко. Звiсно, сосницька «В’юнка» уклала договiр iз бобровицьким заводом, вiдмовившись вiд сусiднього «Менського сиру» — через цiну. До речi, заступник керiвника цього заводу бiдкався, що без Росiї вони пропадуть — 95% продукцiї iде туди. Ясно, що економiчна залежнiсть породжує полiтичну: керiвник той навiть i говорив по-росiйськи... А в Бобровицi пiсля росiйської «молочної вiйни» переорiєнтувалися на сухе молоко, на високоякiсне масло — продукцiя йде навiть у Африку, i за росiйським ринком не сумують. I цiну за молоко платять бiльшу бобровичани, нiж меняни. Але питання монопольної змови заводiв щодо цiни є, i голова обласної ради Н.Романова пообiцяла їх вирiшити разом iз головою обласної державної адмiнiстрацiї М.Лавриком.
...Своє засiдання рада асоцiацiї завершила в урочищi Бернадське — так звався колись пан, що створив тут райський куточок: 13 кiлометрiв озера, лiс. Комунiсти понищили всi будiвлi й загидили мiсце — пiдприємець Валерiй Макуха, котрий узявся вiдродити мiсцину, вивiз 12 КамАЗiв смiття. Зараз тут стоїть капличка, де нас усiх благословив отець Ярослав iз церкви св.Димитрiя Ростовського. Будуються хатки для вiдпочинку, лазня. В озеро запущенi мальки коропа, карася, товстолобика, бiлого амура, щуки, i хочуть сомiв — ями є такi, що до 8 метрiв! Щоправда, минулого лiта мiсцевi рибалки майже всю рибу витягали — i тут уже варто згадати Шевченковi слова про громаду — «капусту головату». Тож цього року вилов риби до серпня заборонено — бiля озера постiйно є сторож.
Коли я запитав В.Макуху, чому вiн, маючи грошi, вкладає їх у чорнотицьке озеро, а не в кiпрськi чи iзраїльськi готелi, як це роблять скоробагатьки-суркiси, сосницький пiдприємець вiдповiв: «Так я ж українець, i це — моя земля!»