Продовження. Початок – у № 40.
Хальмер-Ю являє собою колишнє селище шахтарів, зараз напівзруйноване і непридатне для життя. З кінця 1940-их до 1994 р. тут діяла шахта, добували вугілля, але потім шахту визнали нерентабельною, закрили її, а всіх людей переселили: кого у Воркуту, а хто хотів, отримував квартиру в центральних областях Росії. Згодом опустіле селище стало полігоном Збройних сил Росії, і його періодично розстрілюють з літаків-бомбардувальників. У 2006 і 2007 роках у Хальмер-Ю приїздили колишні мешканці, які зберегли добрі спогади про свою маленьку батьківщину (адже багато хто з них і народився в Хальмер-Ю). Приїздили, щоб поспілкуватися, згадати минуле і уявити своє рідне селище таким, яким воно було ще 10 років тому. Побачивши Хальмер-Ю нині, я зрозумів біль цих людей (до речі, в перекладі з мови комі Хальмер-Ю означає «долина смерті»)…
На зворотному шляху мені пощастило. Коли відійшов від Хальмер-Ю 4 км, мене наздогнав всюдихід з геологами і підвіз до самої Воркути. Ех, тепер би на гелікоптері ще політати…
4 жовтня відвідав репетицію українського хору Воркути, а вранці 5-го залишив це місто, яке вже, чесно кажучи, встиг полюбити (можливо, це дивним видасться для когось).
Планую доїхати до станції Чум, потім хочу пройти пішки перші кілометри 501-ї будови ГУЛАГу (вона починалася саме з Чума), побачити залишки таборів. Далі перетну Уральські гори і опинюсь в Лабитнангі. Звідси – в Салехард. Там і почнеться найскладніша і найцікавіша ділянка маршруту — 330 км від Салехарда до Надима. Завдяки допомозі українських священиків Воркути в матеріальному плані почуваюся комфортно. Погода поки що незвично тепла для цієї пори року в Заполяр’ї — від 2 до 5 градусів тепла. Сніг уже падав, але швидко розтанув. У день парламентських виборів в Україні я був у Хальмер-Ю.
Наступного разу вийду на зв’язок із Салехарда. Привіт читачам газети (я виходжу на сайт і теж читаю “Сіверщину”). Усього найкращого!
Олександр ВОЛОЩУК,
спеціальний кореспондент
«Сіверщини» і «Білої хати».
|
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
