Про незвичайного дунайського оселедця чули багато. Але навіть українці їдять його не часто, а для західних європейців він взагалі небачений делікатес. І це при тому, що «дунайку» люблять абсолютно всі.

«Дунайку» завжди їли тільки обрані. В основному до них належали самі жителі Килійського району, а точніше жителі містечка Вилкове (справжня українська Венеція) та кремлівські чини. Крім оселедця, тут завжди було багато червоної риби.

Смак у тутешньої риби незрівнянний, причому кожна страва — юшка, риба тушкована, смажена чи копчена — має особливий аромат. Її принципова відмінність від інших видів — незвичайна соковитість і жирність, вона буквально тане в руках, а тим більше — у роті. Мені довелося відвідати ці страви, смак яких неможливо забути.

Але риби нині мало. За роки незалежності була відчутна безгосподарність керівничої верхівки. Природні гирла дельти української частини Дунаю, які споконвіку були суднохідними, за 16 років замулені настільки, що навіть риба не може зайти в Дунай з Чорного моря. Барова частина гирла Бистрого з майже 8 метрів глибини зменшена в деяких місцях майже до нуля -- спокійно можна було б пройти пішки.

А що держава?

Наші сусіди по кордону ріки – румуни, скористалися нашою безгосподарністю та на повну потужність використовують штучний суднохідний Сулинський канал, який розташований в зоні їхньої заповідної території. Мені довелося проїхати по водній частині Румунії, по цьому штучному каналу. Перше враження – шок від того, що заповідна зона Румунії постійно зменшується. Води каналу вимивають ліву частину берегової резервації. Багато дерев вже знаходяться в воді. Румуни проводять тотальну вирубку дерев, які ще на суші. Дерева хоч як стримують розмивання берега. А що ж далі буде після вирубки?

В свою чергу українські можновладці зрозуміли, що країна втрачає контроль над найважливішою ділянкою глибоководного суднового ходу Дунай-Чорне Море, який є дуже важливою частиною ланцюжка європейських внутрішніх водних шляхів та Сьомого міжнародного водного коридору, який з’єднує Балтійське та Чорне моря.

Чи Україна може відмовитись від ролі головного гравця ? Невже ми настільки багаті, щоб віддавати головну роль румунам?

Я вважаю, що це зрада національних інтересів країни.

За результатами досліджень англійського інституту Рендел за коефіцієнтом транзитності Україна має перше місце у Європі. Відповідно до висновків експертів ЄС у сфері транспорту вартість послуг з перевезення вантажів між Європою та Азією у найближчі десять років товарообміну зросте на 100 мільярдів доларів. Втілення низки проектів щодо розвитку України, як транзитної держави, дасть змогу Україні отримати частину цих коштів, приблизно 10-15% (10-15 млрд. доларів). Подальша інтеграція національної транспортної системи в міжнародну систему відповідає стратегічним цілям України і сприяє входженню України до ЄС.

Саме тому, була відновлена суднохідна барова (вхід з Чорного моря в річку Дунай) частина гирла Бистре. Вже зараз тут проходять щорічно більше 500 судів. Але це тільки початок. Румуни позбавлені монополії й тому вимушені знизити тарифи на транзит через свій штучний канал в 2,5 рази.

Тепер можна здогадатись чому в румунській пресі формують думку, що відновлення суднохідної української частини дельти Дунаю шкодить екосистемі заповідних частин Румунії (!).

На міжнародний медіа-форум «Danube-2007» були запрошені науковці, екологи та журналісти з Румунії, щоб вислухати їхню точку зору, ознайомитись з документацією. Але був присутній тільки консул Румунії в Одесі, який весь час мовчав.

А Україна вже почала крокувати вперед до інтеграції європейської спільноти, захищаючи свої національні інтереси.

Олександр Майшев,
оглядач «Сіверщини» з питань євроінтеграції.