 – Люди втратили довiру до влади, розчарувалися багато в чому. Виїзнi днi приймальнi облдержадмiнiстрацiї дають можливiсть вiдродити надiю у людей, – сказав в.о.голови Чернiгiвської обласної держадмiнiстрацiї Володимир Хоменко. – Вiдверто скажу, пiсля побаченого в ряді районів я день вiдходив! Я ж жива людина, i на те, що діється, дивитися неможливо.
На пiщаний кар’єр — двi людини
Коли делегацiя iз Чернiгова приїхала в Прилуки, перше, що менi впало в очi, — це те, що всього п’ятеро вiдвiдувачiв знаходилися в приймальнi райдержадмiнiстрацiї. I лише пiзнiше я зрозумiв, чому саме так вийшло. Але спочатку трохи про тих, хто прийшов на зустрiч до в.о. голови облдержадмiнiстрацiї.
Ярмак Леонiд Опанасович з Прилук завiтав до Володимира Хоменка, аби вiн посприяв у пiдвищеннi пенсiї. «520 гривень, якi менi нарахованi, — каже Л.Ярмак, — це не тi грошi, якi я повинен отримувати».
Колишнiй голова одного iз колгоспiв Бойко Микола Олексiйович живе з донькою-студенткою та сином, який ходить до одинадцятого класу. В.Хоменко здивувався: як можна жити на семи квадратних метрах утрьох? «I чому досi все це не вирiшено?» — запитав вiн у голови райдержадмiнiстрацiї Олега Нестеренка.
А коли я розмовляв з Миколою Олексiйовичем, уже пiсля його зустрiчi з В.Хоменком, у нього заболiло серце: «Я так розхвилювався, що забув запитати про паї. Бо так вийшло, що все своє життя працював на землi, а залишився без нiчого...».
Чоловiк однiєї жiночки працював на виробництвi Укрнафти, але пiд час роботи раптово загинув через обставини, що не залежали вiд нього. «Як це так можна, — обурювався Володимир Хоменко вже пiсля того, як жiнка вийшла з кабiнету, — щоб чоловiк загинув у результатi нещасного випадку, а вона навiть не знає своїх елементарних прав?»
– Про добування будiвельного пiску розповiли мiсцевi «ходоки» – бiзнесмени. Вони хочуть легалiзувати видобуток пiску з кар’єру i таким чином упорядкувати неконтрольоване його вивезення рiзними будiвельними компанiями та окремими дiлками. Та коли молодi хлопцi на перше мiсце поставили бiзнес, а вже потiм, на їхню думку, коли «стануть на ноги» через зароблений капiтал, допомагатимуть незахищеним верствам населення, це вкрай обурило губернатора. «Так справи не пiдуть, — категорично не погодився Хоменко. – Необхiдно паралельно вирiшувати питання: розвивати бiзнес i водночас вкладати iнвестицiї в соцiальну сферу, у розвиток свого регiону».
Я вийшов з примiщення i став запитувати у перехожих про те, чи знають вони, що цiла бригада обласних керiвникiв на чолi з самим губернатором приїхала до Прилук. Усi опитанi одинадцять мешканцiв Прилук вiдповiли негативно. «Ой, та ви що, — здивувалися двi лiтнi жiночки, якi сидiли на лавочцi неподалiк будiвлi райдержадмiнiстрацiї, — так ми зараз пiдемо до нього...».
«Українознавства ми не вивчаємо»
Село – особливий спосiб людського життя, i, говорячи по-фiлософськи (а керiвник обласної держадмiнiстрацiї Володимир Хоменко є кандидатом фiлософських наук та водночас спецiалiстом у галузi агрономiї), – це iмпульс i вiдображення соцiального розвитку суспiльства. Та й взагалi чи не з села починала зароджуватися українська нацiя?
Пiсля прийому громадян Володимир Хоменко завiтав до села Сухополова (на фото), що розташоване неподалiк райцентру. На вiдмiну вiд пасивностi мешканцiв самих Прилук, селяни жваво обговорювали рiзнi теми та йшли до губернатора.
Уважно слухав вiн сiльських мешканцiв: i про iнвентаризацiйнi номери на худобу, i про пенсiї тi ж самi, i про іржаву воду, що тече з-пiд водогону i яку пити не можна, i про ремонт дороги, i про те, як важковантажнi автомашини гуркотять по сiльських дорогах та не дають спокою людям анi вдень, анi вночi...
Редько Петро Олексiйович отримував пенсiю в Прилуках у розмiрi 528 гривень, а коли переїхав до села, то вона несподiвано для нього стала чомусь меншою на 36 гривень.
Милюта Микола Євдокимович, хороший спiврозмовник, охоче розповiдав, пiсля того як побув на прийомi в губернатора, про своє вiйськове життя. Представниця кореспондентської братiї вiд обласного радiо Олена Головатенко з неабияким задоволенням слухала його розповiдь про трагiчнi сторiнки воєнного перiоду сорокових рокiв... А хоче Микола Євдокимович вiд керiвника президентської команди в областi одного: щоб той пришвидшив придбання автомобiля, який за законом має бути видiлений йому як учаснику вiйни.
У секретаря Сухополовської сiльської ради Кубрак Людмили Григорiвни записується один чоловiк. Пiдiйшов, цiкавлюся в нього, з якого питання хоче побувати у в.о. голови обласної держадмiнiстрацiї. Вiн по-вiйськовому представився: «Черномаз Iван Тихонович. Я – депутат селищної ради села Полова. Громада вiдрядила мене, аби я попросив губернатора, щоб вiн посприяв у ремонтi дороги до села i пiдключитися до газової магiстралi, яка не так далеко проходить вiд села». «I що сказав губернатор?» — перепитав я. «Сказав, що постарається допомогти», — вiдповiв менi Iван Тихонович.
Прийшла подивитись на обласного начальника й Олександра Андрiївна Безгубченко, 1916 року народження (на фото). Незважаючи на досить поважний вiк, бабуся дуже добре розмовляє, приємно з нею спiлкуватись. Охоче розповiдає про своє минуле. Я шкодував, що часу мало було вiдведено протоколом для перебування делегацiї в цьому гарному селi.
Сухополова сподобалося i Володимиру Хоменку, бо, пiдбиваючи пiдсумки свого вiзиту до цього села, вiн вiдзначив, що не побачив жодного випадку, коли хоча б бiля однiєї садиби був гнiй, як зазвичай буває в iнших населених сiльських пунктах. А я подумав: якби у нас здебiльшого були такi села, як ось це, то можна було б i смiливiше крокувати до Європи.
А от у Сухополовськiй загальноосвiтнiй школi стався конфуз. Директор закладу просила, аби якось можна було вирiшити питання доступу до Iнтернету. Через технiчний стан телефонних лiнiй нинi це зробити проблематично. Губернатор увесь час чомусь зiтхав, коли ознайомлювався з умовами навчання учнiв, станом та готуванням їжi, вiдвiдав кухню, зазирнув навiть у шкiльний туалет. Запитав: «А чи є у вас хоча б невеликий куточок українства, де б розповiдалося про iсторiю рiдного краю?» Пiсля деякої паузи одна з викладачiв вiдповiла, що в школi не викладається предмет з українознавства. Ось так — приїхали, називається.
Пiонери! Берiть приклад зi
старших товаришiв!
У другiй половинi дня в райдержадмiнiстрацiї вiдбулися збори активу району за участю керiвникiв обласних управлiнь та органiзацiй.
I хоча це офiцiйнi збори, та все ж, на мою думку, живої розмови представникiв обласної та районної влади мiж делегованими вiд сiльських громад не вийшло. Усе вiдбулося точно «за протоколом», майже як у застiйнi часи. Посадовцi — вiдповiдальнi за той чи iнший напрямок роботи — виходили «на трибуну» та вправно вiдрапортовували про результати.
Про «тi часи» нагадав i один з високих посадовцiв (не буду називати його прiзвища, бо вiн вiдповiдає за напрямок, де через таку хибну чи свiдому помилку вiн би в iншi часи вже не стояв бiльше за трибуною). У своєму виступi, коли читав текст, замiсть «учнi» зачитав «пiонери». Та коли присутнi в залi одразу оживились (гляди, ще й слухали), вiн виправився: «Не пiонерiв, а школярiв». Чи не пiдставили часом свого шефа тi, хто готував таку доповiдь? Стiльки рокiв минуло, а ми так пам’ятаємо про ленiнську гвардiю. Ото пам’ять! I прозвучало це не з уст «когось» там, а одного iз заступникiв голови облдержадмiнiстрацiї.
Пiдсумок: економiка, релiгiя і... полiтика
У спiлкуваннi з журналiстами в.о.голови Чернiгiвської облдержадмiнiстрацiї В.Хоменко вказав на те, що при органiзацiї та проведеннi днiв-приймалень «є можливiсть побачити мiсцевi кадри в роботi, їхнi реальнi справи, починаючи вiд сiльської ради». Вiн деталiзував: «Досить показово було в с.Жовтневе Коропського району, де голова сiльської ради активно займається газифiкацiєю. Вiн вважає, що це основна його проблема, i йому ледь не погруддя встановлять за те, що газифiкував село. Це дуже добре! Але разом з тим керiвник не знає, що в селi на територiї його сiльради чотири роки лежить хвора людина, прикута до лiжка».
Володимир Миколайович зазначив, що за результатами цих поїздок «відпрацьовується система вiдповiдальностi. Я даю доручення мiсцевим керiвникам з конкретними термiнами, а через пiвроку буде перевiрятися їх виконання».
Сергiй КОРДИК.
Прилуцький район. |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
