Нашi люди — скрiзь успiшнi! Розповiм по черзi про початок другого етапу моєї подорожi. З Чернiгова я приїхав потягом до Москви, звiдти — до мiста Красноармiйськ Московської областi. У мiсцевiй жiночiй футбольнiй командi «Россиянка» працює тренером воротарiв чернiгiвець Сергiй Умен, з яким ми пiдтримуємо давнi товариськi стосунки. Вiн показав менi господарство «Россиянки» — сучасний стадiон із чудовим полем, просторi роздягальнi команди й апартаменти тренерiв. У порiвняннi з умовами чернiгiвської «Легенди» — небо i земля. Крiм Сергiя Умена, в «Россиянке» також двi чернiгiвськi футболiстки — нападниця Людмила Пекур i воротар Iрина Зварич. Думаю, що їхня мiсячна зарплата в «Россиянке» перевищує мiсячний бюджет усiєї «Легенди»... Також з’їздив у Сергiїв Посад подивитися Троїцько-Сергiївську лавру. В мiстi Пушкiно (35 км вiд Красноармiйська) зустрiвся з головою єдиного в Московськiй областi українського товариства — громадської органiзацiї «Нацiонально-культурне об’єднання українцiв Росiї» — Лесею Федорiвною Поповою. Нещодавно (в березнi 2007 року) в Москвi створено Чернiгiвське земляцтво, яке очолює кандидат iсторичних наук, професор Iнституту Європи Вiктор Мироненко. На жаль, з ним зустрiтися на вдалося, але в Культурному центрi України на Арбатi поспiлкувався з начальником вiддiлу iнформацiї i дiаспори Людмилою Мельник, вона родом із Борзни. За освiтою — педагог, у Москвi працює i живе три роки, має мету — вiдкрити недiльну українську школу. Якраз у цi днi в Культурному центрi України проходила персональна виставка члена Нацiональної спiлки художникiв України прилучанина Вiктора Шульги (за iронiєю долi вiн виявився кумом Сергiя Умена). Iз Красноармiйська транзитом через Алєксандров (мiсто у Володимирськiй областi, вiдоме телевiзорним заводом «Рекорд», музеем-заповiдником «Александровская Слобода» i великою кiлькiстю циган) приїхав до Ярославля. Мене прийняла голова мiсцевої регiональної органiзацiї української культури Марина Медяник (вона родом iз Хуста). Два днi в древньому мiстi, заснованому 1010 року Ярославом Мудрим, були наповненi подiями i зустрiчами. Побував у Свято-Введенському жiночому Толгському монастирi, iгуменею якого є матiнка Варвара, родом iз Нiжина. Її, на жаль, на мiсцi не було, тому поспiлкуватися не вдалося. Зате познайомився i поспiлкувався з трьома iншими ярославськими чернiгiвцями. Це Галина Iванiвна Черно-Iванцова, працiвник управлiння культури, народилась у Рiпкинському районi; Олена Петрiвна Маринцева — бiзнес-ледi, працює у фiнансовiй сферi, з Архипiвки Семенiвського району, особисто знає Леонiда Кучму; 78-рiчний Яків Миколайович Носенко з Орлiвки Куликiвського району — колишнiй iнженер-енергетик. Спiлкування було взаємно цiкавим i корисним. Про кожного з них є що написати, але це — вже пiсля повернення до Чернiгова. Дякуючи Маринi Медяник i її добровiльному помiчниковi 22-рiчному Олексiю Морякову (цiкавий молодий чоловiк — сам росiянин, народився в Росiї, має батькiв, що майже забули українське корiння, але за власним бажанням вивчає українську мову i цiкавиться українською культурою), оглянув увесь Ярославль iз його численними пам’ятниками та храмами. З Ярославля приїхав до мiста Данилов (70 км на пiвнiч вiд обласного центру). З електрички зустрiли українцi: колишнiй керiвник райкому КПРС, а нинi пенсiонер, Андрiй Iванович Панченко (з Вiнничини) i художник Орест Миколайович Голдира (родом iз Днiпропетровської областi). Показали менi мiсто: три храми, картинна галерея, краєзнавчий музей, виставка дитячих робiт у Центрi дитячої творчостi. Орест Голдира показав власнi роботи — вiн досить вiдомий у Ярославськiй областi художник, працює у двох технiках — живопис і гаряча емаль. Данилiвцi прийняли чудово, запрошували заїхати до них на зворотньому шляху. 1 вересня прибув до Вологди (як i в Чернiговi, тут мешкає приблизно 300 тисяч чоловiк). Українських осередкiв у мiстi нема, тому поселився на три днi в «странноприимном доме» при старовинному (заснований 1371 року) Спасо-Прилуцькому Дмитрiївському чоловiчому монастирi. Прилуки — це пiвнiчно-захiдна околиця Вологди, де й розташований монастир. На територiї монастиря знаходиться могила росiйського поета ХIХ столiття Костянтина Батюшкова. 2 вересня вiдвiдав могилу iншого вiдомого вологодського поета Миколи Рубцова (1936 — 1971) — людини великого таланту i трагiчної долi (загинув вiд рук коханої жiнки в розквiтi творчих сил). Планую зробити у Вологдi ще деякi справи, а ввечерi завiтаю на футбольний матч 2-го росiйського дивiзiону «Динамо» (Вологда) — «Динамо» (Санкт-Петербург). 4 вересня залишаю Вологду i їду за маршрутом Тотьма — Великий Устюг — Котлас — Сиктивкар — Ухта i далi з таким розрахунком, щоб 7 — 8 жовтня бути у Салехардi, де до цього часу має бути оформлений пропуск у прикордонну зону. Вже думаю про теплий одяг, бо через мiсяць на росiйськiй Пiвночi почнеться зима. У вологодському монастирi менi пообiцяли подарувати куртку й чоботи-берци (кросiвки скоро почнуть «просити їсти»). А так усе нормально, все за скоригованим пiсля новоуренгойської невдачi планом. На сайт «Сiверщини» намагаюсь виходити постiйно. Слiдкую по Iнтернету за виступами «Десни», приємно здивований її лiдируючим становищем. Наступного разу вийду на зв’язок iз Котласа або Сиктивкара.
Олександр ВОЛОЩУК, спецiальний кореспондент «Сiверщини» i «Бiлої хати»
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
