 Одна з легенд Помаранчевої революцiї 2004 року баба Параска — проста українська жiнка Парасковiя Василiвна Королюк. Зiзнайтеся, далеко не кожен знає її прiзвище, по батьковi. Звикли вже, напiвжартома, а дехто й напiвiронiчно — баба Параска. А, мiж тим, це людина гострого розуму, якому варто б позаздрити й багатьом нашим полiтикам, людина звичайної, як для України, цебто нелегкої, селянської долi. Мати трьох дiтей. Людина, за плечима якої — десятки рокiв трудового стажу, та ще й якого: колгоспна ферма, цiлина, тайга.
Останнiм часом я не раз спiлкувався з Парасковiєю Василiвною. Бачу її в Києвi на рiзних громадських акцiях. У червнi разом були на козацькому святi в Батуринi, куди жiнка приїхала з делегацiєю столичної «Просвiти» i де я показував їй та iншим просвiтянам нашi iсторичнi пам’ятки.
Давно хотiв узяти iнтерв’ю, та все якось не випадала нагода. Нарештi минулого тижня ми зустрiлися в Києвi, на майданi Лесi Українки, де перед будинком Центрвиборчкому котрий день вирувала акцiя прихильникiв Блоку Юлiї Тимошенко з вимогою негайної реєстрацiї виборчого списку БЮТ.
Баба Параска, назвiмо її вже отак звично, i тут була в центрi уваги. Зустрiчалася зi своїми земляками, з київськими знайомими. I просто з багатьма незнайомими людьми, яких ще раз закликала до єдностi на виборах. Поки я записував на диктофон це iнтерв’ю, до нас назбiгалося чимало колег-журналiстiв з телекамерами, фотоапаратами, диктофонами. Довелося Парасковiї Василiвнi давати iнтерв’ю й iншим мас-медiа. А потiм ще вишикувався цiлий натовп за автографами: жiнка чiтко писала своє прiзвище й iм’я на бiлих сонцезахисних картузах, на листiвках, а один молодик попросив автограф на сторiнцi свого паспорта. «Ну, ви як справжня кiнозiрка», — пожартував я до Парасковiї Василiвни. А ось її iнтерв’ю.
— Парасковiє Василiвно, нашi читачi зовсiм мало знають про Вас, про те, як Ви прийшли на Майдан Помаранчевої революцiї, що привело туди?
— Родом я з Тернопiльської областi Залiщицького району, iз села Косилiвка, де прожила першi 8 рокiв. Потiм сiм’я переїхала в Хатки. А коли моя донька вийшла замiж у село Боровикiвка, переїхала туди i я, де й мешкаю зараз.
— Знаю, що Вам довелося попрацювати навiть у Казахстанi, на цiлинi.
— У селi Хатки, де я прожила немало рокiв, працювала в колгоспi — i на буряках, i доїла корiв. Тяжка була робота. Робили за «трудоднi», на якi нiхто нiчого не давав. Їздила на заробiтки в Днiпропетровськ. Ще до замiжжя їздила на заробiтки й на Схiдну Україну. Там знайшла собi пару, вийшла замiж. Повернулася з чоловiком на Тернопiльщину, нажила трьох дiвчаток. Чоловiк у мене був, на жаль, пияк, i, можна сказати, вiд горiлки й помер. А я мусила сама годувати, ростити трьох дiтей. Тому поїхала на заробiтки аж до Казахстану. Попрацювала там 12 рокiв: i дояркою, i скиртувала, й силосувала. Шкода було втратити навiть годину, яка не була б вiдпрацьована моїми руками.
Потiм поїхала на заробiтки в тайгу, в Томську область. Працювала на заготiвлi лiсу. А тодi попрацювала ще й в Архангельськiй областi. Я так наробилася, як, мабуть, нiхто на свiтi, бо треба було заробляти на своїх дiтей, пiдтримувати їх, поки вони стануть на ноги. Доки я заробляла дiтям на хлiб, на будiвництво дому для них, дiвчатка жили з моєю мамою, яка на той час замiнила їм матiр.
— Що змусило Вас, просту жiнку, так активно долучитися до громадської дiяльностi?
— Знаєте, коли постала наша Українська держава, у простих людей, на жаль, забрали всi заощадження, ввели якiсь купони, талони. Все це ще за Кравчука, який накрав золото, комбайни, трактори, заводи, кораблi. Я подивилася, що народ наш страждає, як i я, тому вирiшила вiдстоювати Україну i народ.
Менi шкода Вiктора Андрiйовича, видно, що вiн — людина добра, але думав, що мирним шляхом збудує i вiдстоїть Україну. Та тут так неможливо. Я пiдтримую як Президента, так i Юлiю Тимошенко — через те що вона за Україну, за народ i багато може зробити для народу.
Але хочу сказати, що деякi нашi лiдери вважають, що треба підтримати i Януковича, бо за ним Схiдна Україна, i там багато шахт, заводiв, багато грошей. Але нам треба пiдтримувати тих, хто хоче зробити народовi добро. Олiгархи не дають це зробити, але, думаю, ми їх здолаємо, бо ми — народ. Ми розкидаємо i цю ЦВК по цеглинi, щоб не заважали Юлi i Президенту, без яких ми не мали б пенсiї, жiнки не мали б по 8 тисяч на дитину.
Я згодна, що Юлiя Тимошенко йде на вибори окремо, вона набере багато голосiв там, де могли б набрати олiгархи.
— Парасковiє Василiвно, Ви часто буваєте в Києвi, чимало їздили останнiм часом по Українi. А як справи в цей час у Вас удома, в селi?
— У селi у нас з дочкою все нормально. У мене є буряки на городi, є кукурудза, городина, картопля. На одному городi вже почали копати картоплю.
У Києвi я зупиняюсь у своїх знайомих. А по Українi я останнiм часом дiйсно їжджу багато: була на Чернiгiвщинi, в Батуринi й Макошиному, також у Запорiзькiй областi, Днiпропетровськiй, Харкiвськiй, Донецькiй. Скрiзь агiтую, щоб люди голосували за «Нашу Україну» та Блок Юлiї Тимошенко.
***
Парасковiя Василiвна знову поринула у вир мiтингувальникiв. А на знак того, що вона закликає два помаранчевi мегаблоки йти на вибори дружно, зв’язала разом двi хустинки iз символiкою блокiв — помаранчеву та бiло-червону i накинула їх на плечi.
Петро АНТОНЕНКО.
Фото автора. |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
