З пасiчницею Катериною Кальченко ми зустрiлися поблизу примiщення професiйного аграрного лiцею. У пiдпорядкуваннi цiєї русявої жiнки — до 100 бджолиних сiмей: 48 — аграрного лiцею i 42 — своїх, тобто 7 мiльйонiв комах.
— Цей рiк складний для розведення бджiл, — розповiдає панi Катерина. — Холодний квiтень, травень, засуха, тiльки дощi врятували ситуацiю — почала цвiсти гречка. Через це я i роз’єднала пасiки, бо кормова база не могла прогодувати стiльки сiмей. Свою особисту пасiку я залишила в с.Мале Устя, а пасiку аграрного лiцею — на 100-му кiлометрi траси Чернiгiв — Новгород-Сiверський. Та скоро їх об’єднаю, бо часу нема розриватися. Пасiки стоять на добрих природних угiддях, посеред лiсiв: спочатку цвiте малина, потiм акацiя, польове рiзнотрав’я, насамкiнець — гречка.
— Чи правда, що бджоли допомагають вiд усiх хвороб?
— Лiкують вiд багатьох хвороб, але бджоли — це не панацея, а iнодi й зло. У Чернятинському сiльськогосподарському технiкумi, що на Вiнниччинi, там я вчилась на пасiчника, зустрi¬чала таких горе-пасiчникiв — «жертв реклами», якi вiрили, що бджоли врятують їх вiд усiх недуг.
— А те, що вони жалять, i це нiби лiкує?
— Вiд великої кiлькостi їх ужалень буває головний бiль, зрiджується кров, iде навантаження на печiнку та нирки. Якщо є алергiя, то смерть може настати навiть вiд декiлькох ужалень, а для звичних людей — вiд 600 до 700 укусiв за день. Колись отримувала таку норму за тиждень, почувала себе дуже зле.
Бджоли бувають рiзнi. Наприклад, нашi полiськi бджоли дуже гарнi, збирають багато меду, але дуже злi; кавказькi ж, навпаки, добрi, зате «злодюжки», хоча й мають довгий хоботок, що допомагає їм гарно збирати нектар, вони погано переживають нашi зими. Є агресивнi бджоли, пiд час роботи з якими вилiтають жмутом по 10 — 15 особин, летять туди, де тканина щiльно прилягає до тiла, де пiт, i впинаються в те мiсце.
Зараз бережуся вiд ужалень бджiл. Взагалi це важка робота, особливо для жiнки.
— Чи правда, що мобiльнi телефони негативно впливають на ваших смугастих друзiв?
— Досвiд США показує, що для бджiл — це зло. Вони ж при польотi орiєнтуються по магнiт¬них лiнiях, при дiї мобiльних телефонiв, вишок комахи збиваються з курсу i не можуть потрапити до вулика. Наодинцi, не у ройовому скупченнi, вони гинуть.
Насторожує також рiпак. Ця рослина, що росте на полях у весняно-лiтнiй перiод, обробляється хiмiкатами — до цвiтiння i пiд час цвiтiння. Деякi з хiмiкатiв не шкiдливi для бджiл, однак у медi, який вони збирають, накопичуються хiмiкати. А взагалi мед iз рiпаку нiкудишнiй: без аромату, смаку. Коли вiн крис¬талiзується, нагадує топлене сало. Цей мед найнижчої якостi, найдешевший, не користується попитом у населення.

Солодкої ниви яснi трударi,
То казки творцi, чарiвнi бджолярi,
Виблискують крила розумних комах,
Їх кличе до працi небесна сурма.

Разом з чоловiком панi Катерини Володимиром Петровичем ми з’їздили на пасiку. Там одразу вiдчули аромат гречки, що посiяна на навколишнiх полях, добре чутно гудiння невтомних збиральниць меду. Бджолярка з радiстю показала своє господарство. Майже всi знаряддя працi виготовив Володимир Петрович, фiзик за освiтою. Зараз вiн працює над приладом, який за допомогою кварцевих ламп буде дезiнфiкувати стiль¬ники. На пасiцi менi дали одягти блакитну куртку, такого ж кольору маску для обличчя (в мене алергiя на укуси бджiл, i, крiм того, я був у темному одязi — бджоли такого не люблять).
— Зараз бiльшiсть бджiл трудиться, пiшла «перша хвиля», близько 11-ої —12-ої вони будуть повертатися додому, — пояснює господарка. — Тому всi вулики пофарбованi у рiзнобарвнi свiтлi кольори, щоб бджоли краще знайшли дорогу додому. Правда, червоного вони не бачать. На деякі з вуликів зверху накладено сiно, щоб тi, якi стоять на сонцi, не перегрiвались.
На вагах — контрольний вулик, що показує бджоляру стан справ iз пасiкою. Того дня вага вулика iз сiм’єю склала 62 кг, ранiше до вiдбору меду вона була 88 кг. Над вуликами на деревах розвiшанi дуплянки. Пасiчниця пояснила:
— Якщо, не дай, Боже, я проґавлю якийсь негаразд, i бджолина сiм’я залишить вулик, то швидше за все далеко не полетить, а оселиться в дуп¬лянцi.
Наостанок я отримав вiд панi Катерини солодкий подарунок i вирушив писати статтю, а вона — працювати. Катерина Кальченко не вдягала спецiального костюма вiд бджолиних укусiв, бо знала, що сьогоднi бджоли добрi.
Я подумав, що бджолярi — найближчi до Бога люди, адже «бджолина мама» панi Катерина — ще й поетеса (уривки з її вiршiв представленi в статтi), а також вiруюча людина.