Друга декада листопада – Всесвітній тиждень толерантності

Я – націоналіст! Але націоналіст, який, на відміну від радикальних націоналістів (принаймні вони себе так вважають, але то справжнісінький шовіністичний нацизм - німецькі нацисти у свій час говорили так: «Росіяни повинні померти, щоб жили ми»), не відчуваю негативних почуттів до інших націй, етносів і релігій.
Нещодавно майже з інтервалом у місяць дві газети на першій сторінці надрукували статті про громадян-іноземців, але з різними поглядами. В «Газеті по-українськи» від 7 жовтня («Алла Нітченко народила різнокольорових синів») йдеться про сім’ю із села Количівка, що поблизу Чернігова. Він – індус Нізан, а вона – україночка. Молоде подружжя вирішило пов’язати свою долю з Україною. У родини народилося двоє хлопчиків: один, чорнявий, схожий на татуся, а інший, білястий – на маму.
А в чернігівській «Сіверщині» від 13 листопада на першій шпальті газети вміщено суто ксенофобську публікацію «Расизм: мухи чи слони?» Ці дві публікації – доказ того, як треба в сучасних умовах робити газету і як не треба. Але мова зовсім не про те.
Чи символічно, що так сталося, а, може, випадковість, але коли світ відзначав Міжнародний тиждень толерантності, в поважному часопису Сіверського краю, допоки він ще таким залишається, зроблений передрук із одного сайту публікації, в якій відсутня поглиблена аналітика. Автор статті не зрозуміло чому гнівно обурюється на деяких представників, які висловлюють свою стурбованість зростанням кількості нападів на іноземців тут, у нас – в Україні. Буцімто вони не мають підстав так стверджувати. Ну що ж - це все нехай залишається на совісті самого молодого автора. Можна б, звичайно, не акцентувати увагу на цій статті, якби (о, диво!) головний редактор «Сіверщини» не приділив цьому «шедевру» посилену увагу, що і сприяло вміщенню аж у дві сторінки та ще й цинічною для національних меншин ілюстрацією із застосуванням не менш приперченого і образливого для інших націй прийому - підпису до неї.
Так от. Коли автор вищезазначеного матеріалу з прискіпливим негативізмом ставиться до інших осіб, які мають відношення до захисту іноземців, то це не є обмеженням тільки своєї думки, яку він висловлює, на що має, звичайно, своє право. Але ж абсурдність його невдоволення видно як на долоні. І погодитися з ним, певна річ, не можна, хоч як би цього хотів, бо його «аргументи» ніяк не підтверджуються реальним наповненням життєвого змісту.
…Того літнього вечора юнак, який приїхав із Азербайджану в Чернігів до своєї дівчини (познайомились за допомогою Інтернету) ніяк не думав, що потрапить у біду зовсім на рівному місці. О десятій годині вечора на лавочці, в районі чернігівського Вала, вони сиділи удвох: він і вона… Раптом до азербайджанця підійшло кілька молодих хлопців. Неочікуваний удар в груди від ноги одного сміливця враз звалив південного «гостя» на спину. Миттєва реакція інших молодиків не забарилася…. В результаті – численні травми на тілі, а деякі з них (сам бачив) могли бути небезпечними для життя…
Це – один лише факт! Але автор своїм твердженням і аргументаціями зі своїми націоналістами до цього ставляться зовсім позитивно, тобто відстоюють думку щодо правильності таких дій. І хоча про це у вищезгаданій статті мова саме про цей «інцидент» безпосередньо не йде, та в глибинній трактовці залишається, бо прямо стосується предметної розмови по суті у розрізі питання, яке розглядається.
Автору Сергію Стуку напевно замало тих слів, які висловив директор організації «Чернігівський громадський комітет захисту прав людини» Тухан Едієв стосовно деяких подій з «активізації расистських, неонацистських, а також ксенофобських сил». Автор заперечує те, що заперечувати безглуздо – адже пан Едієв назвав тільки речі своїми іменами, застосовуючи при цьому елементи поважності і особливої ТОЛЕРАНТНОСТІ до титульної нації, серед якої і мешкають громадяни не корінної нації, чиї представники ніяк не хочуть зрозуміти: коли ми – українці - будемо поважати інших, тоді й нас будуть поважати. Дехто каже, мовляв, он у США, хто б не приїхав туди, а розмовляє мовою нації, яка панує в державі. Так, дійсно. От тому, якщо націоналісти зроблять так, аби самі українці в усіх регіонах, і чернігівському – не виняток, заговорять лише українською мовою, тоді нікого з приїжджих не доведеться заставляти розмовляти «по-нашому», бо іноземці самі намагатимуться вивчати мову народу, до якого прибули. А то виходить так: нетутешніх громадян заставляємо жити по наших «законах», а самі не можемо, не вміємо, або не хочемо…
Нещодавно один знайомий із Донецька сказав мені дослівно так: «Якби оці націоналісти так не роздмухували свою ненависть до російської мови, то вже б давно населення з Донецького регіону полюбило б українську мову, а так - саме через шалений і незрозумілий тиск спостерігається останнім часом тенденція до ненависті стосовно української мови». Тобто активна русофобія українських націоналістів, а точніше сказати – неграмотна (стихійно – самопливна й без розуміння діалектичного розвитку) тактика із застосування стратегічних прийомів та способів ведення боротьби за збереження українського (національного) етносу у нинішній час спричиняє зворотній ефект. Це якраз і є те, що називається ксенофобією. З цією точкою зору аж ніяк не погоджуються ті, про кого йдеться мова – радикально-поспішних…. Без урахування обставин, в яких нині перебуває Україна, кроки, до яких вдаються радикально налаштовані патріотичні організації, абсолютно шкодять іміджу нашої держави. Складається враження, що «хтось» вправно керує українськими націоналістами і, безперечно, для свого зиску, а не для зміцнення державності нашої країни.
У публікації «Расизм: мухи чи слони?» йдеться мова про циган, які займаються крадіжками на центральному рикну Чернігова та в деяких селах області, про азербайджанців, що торгують на ринках обласного центру. Кримінальний механізм, для перших, повинен бути задіяний на повну котушку проти проявів протизаконних дій будь-кого, незалежно від того - циган ти чи ні. Азербайджанці (будемо чесні) не заполонили усі ринки – вони торгують в основному на єдиному «своєму» ринку, таким чином упорядкувавши свій бізнес. А що в Україні вже хіба заборонено займатися бізнесом? Схоже, що логіка націоналістів така: ані сам не гам, ні другому не дам.
Їдучи якось по одному із сіл Черкащини тамтешні люди показують мені величезну ділянки чистісінької кукурудзи, яка посаджена вздовж сільської траси, а з іншого боку – теж «така» кукурудза, тільки засмічена бур’яном. «Ото, - вказують мені на ту, чисту, - обробляють німці, а оце – в бур’янах – наша. Аналогічна ситуація трохи далі по селу була з овочами: цибулею, картоплею, вирощуванням яких займаються в’єтнамці…. Ну що ж тут поганого, якщо зараз у нас землі стільки, що незаймані десятки, а то й сотні гектар, а обробляти нікому. Але для націоналістів – то погано, бо бач – не по-українськи. Отямтеся панове, ви знаходитесь не в VII-IX сторіччі, коли національне питання дійсно було «пекучим» для кожного українця. Та що там дев’ятнадцяте століття? Вже давайте взагалі в середньовіччя впадемо, адже усі знають, що саме в цю епоху стародавня людина розділяла оточуючий світ на «своїх» і «чужих», на «біле» і «чорне»…
В одного хлопця, який брав участь у побитті молодого юнака із Азербайджану, я запитав: «А щоб якби ти опинився в аналогічній ситуації у тій країні, звідкіля виявилась твоя жертва. Якби ти відчув на собі наслідки такого нападу?», після чого він почав мені роз’яснювати про необхідність чистоти нації. Так, це дійсно проблема, але ж треба враховувати сучасні аспекти людського виміру в планетарному масштабі. А то так і виникає бажання запитати у націоналістів про те, що може їм під силу повернути колесо історії і не допустити татар на терени України? А то ж дивись – як нація змішалась…
А ще, коли ми говоримо про любов до ближнього, то чомусь цю Біблійську «настанову» швидко забувають ті, хто так палко розпинається проти іноземців, зміцнюючи у собі лють, при якій виникає імовірність небезпеки захлинутись тим, від кого ця ненависть вибухає...
Вище я зазначав, що хтось підштовхує національний (націоналістичний) рух до непередбачуваних дій і наслідків. Їм краще було б, якби в Україні запанувала ситуація вогняної ксенофобії, це – коли нетерпиме відношення до інших переконань, поведінки і цінностей перейшла у фазу пік. Україну тоді було б легко обвинуватити у порушенні «Декларації принципів толерантності», яку підписали 16 листопада 1995 року 185 країн, а генеральна конференція ЮНЕСКО затвердила її. Сьогоднішня ситуація навколо нетерпимості до інших національностей порушують принципи толерантності як основних прав і свобод закріплених в інших законних актах і проголошених в міжнародних деклараціях. Базові документи - Загальна декларація прав людини, а також Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
В рамках Ради Європи діє Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод. 12-й протокол Конвенції, який зобов'язує держави, що ратифікували його, гарантувати будь-які права без дискримінації і передбачає механізм покарання у разі невиконання зобов'язань.
Недопущення расизму і расової дискримінації закріплені, перш за все, в Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього, Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин.
В історії людства нетерпимість була завжди, вона породжувала війни, релігійні переслідування й ідеологічні протистояння. У повсякденному житті вона виражалася і виражається у фанатизмі, стереотипах, образах, а на державному рівні - у расовій дискримінації, переслідуванні за національною, релігійною ознакою, у порушенні найважливіших демократичних свобод.
То що ж хочуть «наші» праві націоналісти? Невже вони не розуміють, що такими агресивно-ненависницькими діями закупорюють Україну в бутель, яка може в один момент розірватися на частини. Адже тільки толерантне ставлення до інших нацменшин, а не злоба й ненависть, можуть врятувати Україну! Згуртувати українську націю сьогодні можна тільки на сприйнятті інтересів інших націй, представники яких мешкають на теренах нашої країни. Ксенофобія, етноцентризм, расизм – чинники, які несуть зло для нашої багатостраждальної, але гідної України.
Одна мудра людина колись сказала так: «Можна бути терпимим, і при цьому не бути толерантним, але тоді непотрібно дивуватися з того, що і нас будуть лише терпіти, а не любити». Тож давайте не паплюжити отакими статейками типу «Расизм: мухи чи слони?» та непродуманими й безглуздими діями дорогоцінне ймення, яке має назву націоналізм, таке тотожне поняття патріотизмові, а патріотизм, як відомо – священна місія для кожної нації…
Сергій КОРДИК
З публікацією "Расизм: мухи чи слони?" можна ознайомитись тут:

http://siver.com.ua/news/2008-11-19-1164