Селищна рада уже прийняла рішення про передачу 49 гектарів Острова – заплави Сейма – для будівництва навчальних корпусів і котеджного містечка військового ліцею. В день нашого перебування в Батурині проходила нарада по створенню ліцею за участю представника міністерства оборони та голови обласної державної адміністрації. І вдвічі приємно було саме в Батурині отримати телефонний дзвінок від Олега Медуниці – соратника Миколи Лаврика, який запитував куди слати вітальну телеграму на познаку рішення Вищого адміністративного суду України, яким введено в дію розпорядження М.Лаврика про передачу чернігівської Катерининської церкви громаді УПЦ Київського патріархату. Є діяльні патріоти!

На розі вулиці Гетьманської та Центральної виросла Покровська церква Київського патріархату – її настоятель отець Роман Кривко якраз поїхав на Волинь уже за дзвонами. Шкода тільки, що храм української церкви будується за гроші діаспори, а храм Московського патріархату відреставровано за гроші української держави. Щоправда, в ньому – понівечене поховання останнього українського гетьмана Кирила Розумовського ( на фото рештки роботи Івана Мартоса, побиті комуністами). Дивно, але замість пам»ятної плити гетьману Розуму на його похованні керівник парафії московської церкви помістив …ікону святителя Миколая.

Відбудовується цитадель – серце фортеці. Завдяки Віктору Ющенку відродиться вона в натуральну величину і на викуплених городах. Там же знайдено і фундаменти Троїцької церкви та підземний хід через неї. Вже готова і приходська школа, де розміститься музей археології.

Палац гетьмана Розумовського – в роботі. Для мене він є символом державного будівництва України : і при Розумовському він лишався недобудованим, і при царях, і при комуністах. Творіння роботи Чарльза Камерона ніколи не було завершеним! Як і українська державність. І тільки зараз випав серйозний шанс.

Ошатним виглядає будинок генерального судді і воскові фігури писаря та арештанта у підвалі викликають інтерес екскурсантів – школярі менської школи імені Лєніна (!) моталися по Батурину, вивчаючи гетьмана Мазепу. Парадокси.

А підполковник Валентин Буряченко, керівник регіонального медіа-центру міністерства оборони, завдяки якому я відвідав цього разу Батурин, все дивувався:» Як же так – москалі вважаються християнами і палили в Батурині церкви та різали дітей?!» Дійсно, хіба християнство це? Тільки обрядославіє.

Останнім пунктом поїздки була плита гетьману Івану Мазепі – пам»ятаю як її відкривали бахмацькі просвітяни, як ми з Володимиром Ступаком «вибивали» в тодішнього селищного голови, члена бюро райкому комуністів Згурського дозвіл на проведення першого в Україні публічного поминання Мазепи… Це був 1990 рік. Україна довго стає на ноги. Але цей процес – незворотній. Батурин тому свідок.