Телефонний дзвоник 15 травня цього року. Беру слухалку. « Це – Ви?» - спитав приємний жіночий голос. «Так, слухаю,» - підтвердив я. Чую у відповідь: «Прошу Вас прийти на Любецьку,11 і отримати подарунок до Дня Перемоги.» «От які добрі люди, - подумав я, - не забувають нас, ветеранів. Щось дають від свого пирога.» Ось і Любецька,11. Перед офісом дві огрядні жіночки щось записують. Це виявляється реєструють нових клієнтів на подарунки. Захожу в офіс, там знову жіночки. Одна – записує, друга – вводить в комп’ютер паспортні дані. Крім них, в кімнаті ще й охорона – два молодих хлопця. Представився. Перше питання: «Ваш паспорт?» Зазвичай, я з собою паспорта не ношу. Тож у відповідь на відсутність паспорта почув: «Я без паспорта Вам нічого не дам!». Дивно виходить. «Я у вас нічого і не прошу, - заявив я. «Навіщо ви мене сюди запросили? І хто все це оплачує ?» «Ось він», - показала мені пальцем жіночка на збільшену фотографію, що була приклеєна до дверей. Подивився я на ту фотографію і на жіночок, котрі стояли в черзі, їх було п’ять, мабуть діти війни. Розкланявся і пішов без подарунка . Ветеран.
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
