Одне, але. Римляни називали своїх предків-троянців - Teucri (Теукри!). Погляньте на словники з класичної латинської мови і ви в цьому переконаєтесь! „Те” – з грецької означає Бог (звідси й теологія), а „укр” – країна. Отже, „Божественна Країна” – Україна!

Між іншим, в часи Священної Римської імперії (середні віки) в Європі було цілих три „України”: власне Україна, Войнова Крайна (Альпи) і Сербська Крайна (Балкани)... Такі ось „окраины” в самому центрі Європи!..

Була Трипільська цивілізація аріїв-оріїв (6- 2 тис. до н.е.), які, вийшовши у 2 тис. до н.е., за свідченням російського сходознавця Л.Васильєва з берегів Дніпра, завоювали світ від Індії і до Британії.

Були, мовляв, а потім кудись „випарувалися”. А сучасні українці, котрі споконвіку жили на цих землях, до цих славетних цивілізацій „не мають ніякого відношення, бо не мають ніякого відношення”...

Більше 350 років нам тлумачили, що був, начебто, якийсь один „давньоруський народ”, від якого відбрунькувалися старші брати-росіяни і молодші брати – українці й білоруси.

Але „Роська правда” (не Руська, а Роська – по тексту!) Великого київського князя Ярослава свідчить про інше.

Нагадаємо, що „Роська правда” - це політико-правова пам’ятка наших предків, яка стала вінцем суспільної думки Київської Русі Х-ХІІ століття.

Вже й не знаю, звідки ідеологи Російської імперії - СРСР взяли, що крім Київської Русі була ще й якась Русь Новгородська?..

У пункті першому „Правди роської” (саме так правильно називається по тексту цей середньовічний документ наших предків) чітко відокремлюються один від одного народи: „русини” і „словени”.

Цитую „Правду роську” князя Ярослава (за Академічним списком):

„ Оубьет моуж моужа, то мьстить братоу брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братоучадоу, любо сетриноу сынови; аще не боуде кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще боудеть роусинъ, любо гридинъ, любо коупчина, любо ябетникъ, любо мечникъ, аще (в) изгои боудеть, любо словенинъ, то 40 грименъ положити за нъ”.

Отже, відповідно до цього середньовічного тексту, русин і словенин – були представниками абсолютно різних народів!

Русинами новгородці та інші мешканці нинішніх російських земель звали жителів Київської Русі. А самоназвою новгородців було – словени! Так що українці ніколи не були і не є слов’янами!

Саме тому так відрізняються наші мови, культура, звички, ментальність... Саме тому російська імперська історична наука (В.Татищев, М.Ломоносов та ін.) посилалися на прадавній міф про наших предків, згідно з яким було два брати – Скіф і Словен. Старший брат Скіф залишився жити на батьківській землі (в Україні), а молодший брат Словен пішов на північ і ... заснував Новгород (в Росії)...

Такі ось метаморфози справжньої української історії. Насправді ж, ми – нащадки Мезина, Енеїди (Кам’яної Могили), Аратти/Оратти, Великої Скіфії та Антії!

Не даремно ж весь цивілізований античний світ названо на честь праукраїнського племені антів, яке жило на території Вінницької, Хмельницької, Чернівецької і Одеської областей України та Придністров’я. Столицею вони мали Антварію („Арію Антів”), що знаходилася в районі міста Ямполя.

Якби ці анти були такими вже й варварами, хіба б пишалися цією назвою представники класичної греко-римської цивілізації?..