«Лебедине озеро» у Чернігові
Роздуми провінціала після перегляду не провінціальної вистави
 З того часу, як уперше я побачив справжніх балетних та оперних зірок на справжній сцені, а було це у Вільнюсі – столиці Литовської Республіки, пройшло декілька років. Тоді Маріїнський театр (в той час він мав іншу назву) м. Санкт-Петербург здійснював гастролі по деяких країнах Заходу, і завітавши до Вільнюса, продемонстрував на тамтешній сцені Державного театру опери та балету кілька своїх вистав. Мені, сільському хлопцеві, ці видовищні вистави здавалися в той час якимсь особливо-фантастичним дійством. Я був настільки зачарований від побаченого, що все те сприйняття залишилося й до теперішнього часу.
І ось нині зірки гранд-балету Маріїнського театру з Санкт-Петербурга завітали в Чернігів, де в рамках щорічного фестивалю «Слов‘янські театральні зустрічі» виставили для чернігівських глядачів класичне «Лебедине озеро» на музику Петра Чайковського.
Зала Чернігівського Академічного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка була вщент переповнена. Навіть через проставлені додаткові стільці, розміщені по-горизонталі і по-вертикалі театральної зали, усі бажаючі сюди попасти не змогли. Не дарма ж, за три тижні усі квитки на балетну виставу були розпродані. І хоча через об‘єктивні обставини на сцені бракувало розкішних текстурних тканин, містичних пейзажів й винахідливих декорацій, без чого будь-яка вистава втрачає глибинний смисл передавання глядачеві справжнього ефекту епохи, що висвітлюється майстрами сцени, все ж таки, як на мене, вистава вдалася.
Це ж треба написати таку чарівну музику! І як тільки не крутили нею, де б не використовували, а вона живе, пробуджує у людей істинний потяг до справжньої краси. У Радянському Союзі, як відомо, балет зробили майже чи не державним символом і частиною офіційного протоколу. Під «Лебедине озеро» преміювали делегатів партійних з‘їздів. Цей твір супроводжував у траурні дні генсеків у потойбічний світ. Але особливо запам‘яталося «Лебедине озеро» у трагічні серпневі дні 1991 року, коли на екранах телебачення це дійство переривав своїм незграбним виступом лідер ГКЧП Геннадій Янаєв зі своєю свитою. Згодом деякі «лідери» перестрілялися, доля інших – невідома. А твір «Лебедине озеро» залишився просто балетом. І це добре.
У багатьох країнах театри вдаються до різних версій цієї вистави. Серед них класичні і модерністські, пародійні й суто чоловічі. Китайський балет, приміром, як я нещодавно дізнався, вдався до циркової версії – найпершої у світі. А якщо різні версії-постановки, то неодмінно й «сценарії» неоднакові.
Якщо, наприклад, в деяких версіях один з головних героїв принц Зиґфрід наприкінці вистави поспішає до своєї коханої Одетти із благанням про прощення, і вона його нарешті прощає, то змінити, як не прикро, вже нічого не можна. Порятунок їхньої любові тільки в їхній смерті, натомість інші лебеді через жертву двох, назавжди випорсають з полону Злого Чарівника, що прийняв подобу графа Ротбарта.
Артисти Гранд-балету Маріїнського театру показали в Чернігові іншу версію «Лебединого озера».
…Веселощі й танці наповнюють стародавній замок. З настанням сутінок принц Зиґфрід поринає у світ мрій і фантазій. Щоб розвіяти смуток хлопця, друг Зиґфріда Бенно запрошує його на полювання... Казковий принц, полюючи на лебедів, зустрів зачаровану лебедя-принцесу, яка розповіла йому, що тільки віддана любов здатна звільнити її від чарів. Юнак дав обітницю вірності перед розлукою… А після цього до замку з'їжджаються знатні іноземні гості й наречені в супроводі лицарів. Зиґфрід, дотримуючись тодішніх звичаїв, повинен вибрати собі наречену. Але він кохає іншу – свою прекрасну Одетту. Раптово на бал прибуває невідомий лицар – Ротбарт, в якого перевтілився Злий Чарівник. А разом з ним і підступна Одилія - двійник Одетти, яку помилково Зиґфрід приймає за свою кохану. Одилія захоплює й зачаровує принца… Згодом, коли Зиґфрід з жахом розуміє, що став жертвою обману, біжить із замка, спрямовуючись до озера лебедів, де також діють злі сили Чарівника. Дівчата-лебеді навічно приречені залишитися в чаклунському полоні. Прориваючись крізь страшні перешкоди, Зиґфрід поспішає до Одетти і просить у неї прощення… Зрештою, любов перемагає і закляття зникають. Зиґфрід завмирає від чарівної краси Одетти, клянеться своїй обраниці у вічній любові й вірності. А Злий Чарівник гине.
Звичайно, якби це дійство можна було дивитися в спеціальній балетній залі, ми б могли глибше зрозуміти життя сценічних героїв. Бо тут, на сцені обласного драмтеатру, на жаль, через відсутність спеціальних технологій, ми не змогли, наприклад, побачити використання пари, що створила б ілюзію туману або темної поверхні таємничого озера, яке відблискувало б при місячному світлі. Бракувало, звичайно, і мерехтливих відсвітів води, з яких виникали б чарівні дівчата, перетворені Злим Чарівником у лебедів….
Але при усіх цих неминучих недоліках (не везти ж з Санкт-Петербурга усі декорації), гості з Росії – артисти Гранд-балету Маріїнського театру – продемонстрували для чернігівців істинно видовищне й справжнє свято. І за це їм українське спасибі. Сергій Кордик |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
