 Ця поїздка до Республіки Білорусь відбулась завдяки запрошенню посольства Білорусі в Україні. Серед представників українських ЗМІ були: інформаційні агентства «УНІАН», «Укрінформ», телебачення, газети комуністичних поглядів, соціалістичних, Партії регіонів та міські газети обласних центрів України. Чернігівщину представляла газета «Сіверщина».
Програма поїздки мала на меті показати здобутки Білорусі за 16 років незалежності на прикладі Могильовської та Гомельської областей, розвиток аграрного сектора економіки, житлового будівництва.
Театр починається із вішалки, а країна — з митниці. У нас перевірили тільки паспорти, не перевіряючи речі. Дороги — це найкраща візитівка республіки: гарне покриття, чітка розмітка і ніде на узбіччі немає навіть клаптика паперу. За слов’янським звичаєм нас зустріли гарні білоруські дівчата із короваєм, привітали білоруською співучою мовою.
У кожному місті для ЗМІ України були проведені прес-конференції за участю мерів, губернаторів, директорів заводів (у містах Мозир, Жлобин, Бобруйськ, Могильов, Гомель). Протягом трьох днів без будь-яких заборон ми дивились, як живе братній сусід, чого досяг за 16 років незалежності від політики Росії, яка, не зумівши приватизувати білоруську промисловість, веде блокаду в ЗМІ.
Найперше враження про білорусів — це їхня поміркованість, вони не бігають, не гарячкують. По-друге — їхня мова дуже близька до нашої, така ж співуча. Але найбільше мене вразило те, що білоруси дивуються, чому ми, найближчі сусіди, перестали дружити, а «побігли» до Європи, Туреччини, США. Адже за 16 років незалежності Білорусь змогла підняти економіку, відмовившись від повної приватизації підприємств. І мала для цього вагомі підстави, адже російські олігархи скупили б білоруські стратегічні заводи, і
10-мільйонний народ пішов би шукати кращої долі по всіх світах.
Досить цікавою була відповідь на питання щодо білоруської опозиції: «Звичайно, вона у нас є, але ми не хочемо, щоб під її прапором з’явились олігархи, які не збираються ділитись доходами від підприємств із народом країни. Прийде час, країна окріпне, і опозиція займе достойне місце».
На сьогодні міста Гомельської та Могильовської областей дуже оновлені, скрізь сучасні магазини, хоча супермаркетів не бачили. Житлове будівництво — на кожному кроці. Держава дає кредит під 3 — 5% на 40 років, а сім’ям, де троє і більше дітей, повністю погашує кредит.
Транспортних засобів на дорогах дуже мало, але є чимало іномарок практичних моделей, а не бізнес-класу (джипів). Можливо, в білорусів інше ставлення до автомобілів. Супутникових антен досить багато. Білоруські телеканали мені сподобались: не рекламуються горілка, секс, насилля, цигарки. Є розважальні передачі, але наші більш цікаві. Взагалі люди, з якими ми будь-де зустрічалися, досить стримані, відчувається якась внутрішня скутість, хоча страху за завтрашній день немає.
Наша преса лякала тим, що в Білорусі міліція на кожному кроці, під кожним деревом. Це неправда. В Україні її значно більше, а порядку менше. У нас на кожному кроці молодь розпиває спиртне, смітники залишають після себе, і нікому до цього немає діла, чого не побачиш у Білорусі.
Вражає чистота, пішохідні переходи — з біло-жовтими смугами, на вулицях велика кількість урн для сміття. Допитувався я про це в перехожих — пенсіонерів, молодих мам. Відповідь була однозначною: «Це візитівка нашої країни, ми виховуємо дітей, прищеплюємо любов до краси». Хоча на одній із прес-конференцій керівник заводу сказав, що для підтримання чистоти є комунальні служби, які працюють чітко, але можуть бути оштрафовані. Тож запорукою чистоти є комплекс заходів.
Зустрічаючись із керівниками різного рівня, ми не побачили серед них товстунів. Виявляється, є програма оздоровлення нації, і керівники зобов’язані її виконувати на рівні простого громадянина країни та брати участь у спортивних змаганнях. Сучасні олімпійські центри — це гордість країни і можливість кожному жителю оздоровитись у спортивних секціях. Люди задоволені: прибутки від великих підприємств пішли на спорудження цих спортивних палаців, а не до кишень олігархів, як в інших країнах, де скуповуються яхти, футбольні команди, вілли і т.д.
Зайшла мова і про землю. У білорусів аж очі заблищали — у вас такі чорноземи! Хоч вони в бур’янах зараз, давайте створимо спільні підприємства: ваша земля, наша техніка — прибуток поділимо. Нам Бог дав менш плодючу землю, але ви бачили неорані поля у нас? До речі, земля в країні не продається, а дозволяється її оренда, максимум на 99 років.
Білоруська преса дуже стримана. У нас ввічливо взяли інтерв’ю для телебачення і нічого не стали розпитувати, проте вже увечері глядачі знали про українську делегацію. Немає газет «жовтого» спрямування, які смакують убивства, пожежі і т.д. Про білоруського президента Лукашенка, схоже, багато неправди пішло від російського телебачення. Так, народ поважає його, називаючи батьком, який не піддався Росії, хоча торгівля йде досить жваво, 40% експорту пов’язано саме з Росією. До речі, портрети президента є у всіх держзакладах, але розміром 20х30 см.
Бізнес у країні не забороняється, але тільки дрібний. Все, що може давати до бюджету гарний прибуток, не приватизовується. Мені хотілося запитати про секонд-хенди. Але коли нам розповіли, що пенсія в Білорусі 150 — 180$, середня зарплата у бюджетників — 265$, у працівників різних підприємств — 350 — 750$, а із цієї зарплати 20% — комунальні платежі і 80$ — їхня споживча корзина, ціни контролює і стримує держава, саме питання відпало. Хоча бачили ми базари із китайським товаром та палатки підприємців для тих, кому хочеться купувати інший товар (можливо, дешевший, але якої він якості, ми знаємо).
Окремо хочеться сказати про спорт. Білоруси пишаються досягненнями на міжнародних змаганнях. Виявляється, це не хобі президента, а велика оздоровча програма нації. Засмутив я трохи губернатора Гомельської області, сказавши, що при таких спорудах повинно бути більше і медалей. На що Олександр Якобсон відповів: «У нас поки що не вистачає тренерів у багатьох видах спорту, особливо високої тренерської кваліфікації. Запрошували російських спеціалістів, але вони назвали такі гонорари, що краще спорудити багатоповерховий житловий будинок. Сподіваюсь, що українські тренери зацікавляться, ми будемо раді вашим тренерам, нехай приїздять до нас!»
Білоруська мова у школах вивчається на рівні іноземної, все викладання ведеться російською. Документація ведеться двома мовами, хоча це завдає багато клопоту і плутанини.
Не переслідується будь-яка віра. Храми, які були не дуже зруйновані, відновила держава. Якщо людям хочеться збудувати нові, це робиться за кошти громадян, держава надає землю.
Отже, наші братні сусіди-білоруси не жирують, але й не бідують, гостинно запрошують до себе, прагнуть дружити («Давайте сябрувати!»), хочуть спростити перехід кордону для людей та бізнесу.
Валерій СЕНЧУК.
Фото автора.
Далі буде.
|
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
