У хаті помітно, що господарі не люблять наводити порядок. На ліжку лежить жінка, яка щось нерозбірливо говорить.

Заходжу до іншої кімнати, там знаходжу господаря, який вправляє в дужку окулярів шпильку. Питає, чи я дійсно з газети, і, почувши ствердну відповідь, пропонує піти поговорити на вулицю.

Виходжу в сад, сідаю до столу — видно, що це й кухня, бо поруч стоять миски із залишками рису та грибів, решток собак непомітно. В одних шкарпетках, без взуття виходить хазяїн. Сідає і питає мене, чи зароблю я на матеріалі про нього гривень 50? І якщо так, то чи не допоможу йому. Погоджуюсь. Одна рука в нього тримається, можливо, тільки на підв’язці.

Андрій Іванович починає розповідати про своє життя.

— Народився я тут, у селі, у 53-ому році. У 13 років захворів на менінгіт — так боліло, що аж по стіні лазив. Мати з батьком відвезли мене до Владивостока, де я лежав без свідомості 15 днів, потім мене віднесли в «трупник». Заходить туди лікар, а там я під качалкою зіщулений лежу, він наказав повернути мене терміново до лікарні. Там мене поставили на ноги, але хвороба вдарила по очах.

Учився в інтернаті, працював під Хабаровськом «бугром». Ти знаєш, хто такий «бугор»?

— Ні, не знаю.

— Це старший у бригаді, в Сибіру. Брату Альоші дав декілька тисяч і сказав, щоб він їхав до Благовіщенська й тікав звідси в Китай. А сам вирішив поїхати додому, до батьків, бо заробив десь 40 тисяч рублів. Приїхав сюди, але тут мене дістали ті, кому я в Сибіру завинив, — руку поламали. Знайшов Валю, від неї з’явилися діти. Але оце декілька років тому їздили на базар, перевернулися, їй мотузкою шию перетягло — вона й померла.

Так от, слухай: є в мене діти — син і дочка, вже пора їм вступати кудись до технікуму, але грошей немає. Напиши, що потрібні спонсори, щоб дитина не пропала. Давай я тебе пригощу чим-небудь? — запропонував він, а я відмовився.

— А ви їсте собак? — ставлю останнє питання.

— Та ти що! Не їм. — каже.

Прощаємося, на думку спадають пригодницькі книги, і згадую, що в Сибіру й особливо серед китайців дуже поширена культура споживання чотириногих.

Олександр ЯСЕНЧУК.[r]