— Розкажіть як Вам спала на думку така оригінальна назва для гурту?

— Якщо чесно, назва виникла випадково в 1999 році після сонячного затемнення, яке я спостерігав у Києві. Вона, як ви бачите, космічна. Хтозна, можливо, назва ця дозволяє нам поєднувати в музиці земне й небесне…

— Що вкладаєте в поняття folk-metal та козацький рок?

— Folk-metal – це трактування нашого музичного стилю, а козацький рок – це наша ідеологія. Відтак ми намагаємось поєднувати кращі традиції світової рок-музики з українським мелосом, і водночас ліричний герой наших пісень – це волелюбна людина нашого краю. Хотів би наголосити, що поняття «козак» було властиве нашій землі не тільки за часів Байди чи Хмельницького. Козаки були до них, козаки є після них. У нашій творчості ми намагаємось довести: наша традиція і наші герої – незнищенні поняття, вони завжди лишаються в генетичній пам’яті українця. Ми є багатим народом як духовно, так і матеріально. А от усі наші невдачі є наслідком того, що ми про це чомусь забуваємо і часом цураємось самих себе.

— Ваші твори оспівують природу та історію Наддніпрянщини і Полісся (що нам, безперечно, дуже приємно). Чому Ви зосередили увагу саме на цих краях?
— Вони мені найрідніші. При всій повазі до Карпат… Ну, не тягне мене в гори так, як тягне в заплаву Десни чи на кручі Дніпра, як у ліс чи степ. Моя рідна держава і Батьківщина – це різні поняття, як на мене. Україна є дуже великою державою, а тому важко її всю вважати своєю Батьківщиною. Я найкраще відчуваю саме ту землю, на якій жили мої пращури.

— Що особисто Вас пов’язує із Сіверським краєм?

— Моя бабуся Тетяна Євтушок (Василюк) родом із села Великий Листвен. Мій батько змалечку проводив літо в сусідньому Тупичеві, де жили мої прабабця і прадід. Останнім часом я все частіше буваю там, дуже приємно спілкуватись із далекими родичами.

— Чи не здається Вам, що створена останнім часом музика в Україні маловідома у світі, бо вона не є чимось оригінальним?

— Дуже складне питання. Я думаю, українська музика є маловідомою у світі, насамперед, через мову. Мова таки відіграє велике значення: 90% виконавців першого ешелону у світі — англомовні. Але хто сказав, що українська музика менш популярна, ніж данськомовна, грецькомовна, іспанськомовна, російськомовна зрештою? Тут просто важливо зазначити, що слухач часто слухає те, що йому дають слухати. Теоретично на українську музику могла б бути мода, якби це було комусь вигідно. Крім того, бути «відомим» – це ще не значить бути «близьким» слухачеві. Тобто я свідомо припускаю, що українська музика для певного прошарку європейців є доволі близькою навіть попри те, що самі українські музики в Європі не є супер-популярними.
— Що є Вашим джерелом натхнення та наснаги?

— Рідна земля. Ми змушені вести більшість своїх справ у місті, але істина ховається не в залізобетонних індустріальних районах, не в прохолодних офісах, а десь у тихому лісі біля забутих боліт, ставків. Не знаю, коли саме, але з часом я буду жити якомога далі від міста.
— Чим ще, окрім музики, Ви займаєтесь? Маєте хобі?

— Останнім часом дуже захоплююсь архітектурою. Люблю гуляти «старим» Києвом. У Чернігові дуже сподобалась будівля залізничного вокзалу. Намагаюсь допомагати своєму брату Олексію у природоохоронному напрямку. Шкодую, що я не такий спеціаліст у цій галузі, як він. Звісно, цікавлюся історією та географією. Мій найбільший доробок у цій галузі – магістерська робота «Формування державного кордону України».
— Що побажаєте мешканцям Чернігово-Сіверського краю і читачам нашої газети?

— Не опускати руки і не зраджувати собі! Прикро, звісно, дивитись по дорозі з Чернігова до Листвена на руїни колись квітучих колгоспних та фермерських господарств краю. Не знаю поки, як, але наше життя має з часом налагодитись – не тільки у великих містах, а й по селах. Зрештою, ми, як ніхто, є творцями свого щастя та добробуту…

Інтерв’ю взяв
Олександр Бобко.
[r]