«Я не калічений ні до роботи, ні до людей», — заявив під час прес-туру журналістів Чернігова та Ужгорода до Борзнянщини керівник підприємства «Борзна-агроінвест» Іван Іваній. Вісім років тому він пішов із начальницької роботи, щоб довести: «На землі можна бути не горбатим, а багатим». Горбатим, каже, не став, але й багатим теж.

Підприємство має більше 6 тисяч гектарів землі, де ячмінь цього року дав по 40 центнерів з гектара, де росте 700 гектарів соняшнику, навіть 44 гектари гірчиці (мед із гірчиці ми спробували в гостинного господаря), росте ріпак і… рижій. Знаючи про спровоковану народним депутатом Іваном Плющем пристрасть Іванія до рижію, я підкинув це питання йому, а присутні журналісти почали роздивлятися таку дивну (уже!) для українців культуру, яка ще недавно була традиційною. «Рижієва олія — найсмачніша: їси і ще хочеться», — переконував Іван Іваній.

Починав він з інкубатора і 12-ох працівників. Коли його колегам не було чим розраховуватися, зрозумів — треба займатися і переробкою. Зараз у Борзні функціонує торгівля «Хліб від Іванія», продаються 12 видів круп, за курчатами записуються в чергу з інших районів. А сам Іван Григорович став тішити журналістів байками про домашнього півня, якого помив, посушив феном, зважив (6,5 кілограма!) і подав журналістам у куліш.

Куліш був смачний, але проблеми сільгоспвиробників від того не перестають бути пекучими: «Обіцяла Юля солярку пільгову — не дали. Ячмінь здав, а ціни на нього не знаю!» Від держави Іван Іваній вимагає одного — зробити достойну ціну на зернові культури!

Рецепт доброго настрою від Іванія: «Зранку я виливаю на себе холодну воду, але перед тим молюся, щоб Господь дав здоров’я усім людям. Ви знаєте, попускає».

Інвестори
наступають!

На наради Іван Іваній до районної адміністрації не ходить. Але перед нашим приїздом він там побув — голова Володимир Бикович зібрав інвесторів, які мають більше трьох тисяч гектарів землі. Таких 12. До речі, фірму «Агрокор» пов’язують з ім’ям Катерини Ющенко, а ось Михайла Галицю, який був заступником київського міського голови, називають господарем однієї фірми офіційно. Так ось на тій нараді Іванія і обрали головою ради інвесторів, хоча він сам дивується: «Який я інвестор? Я просто єдиний з місцевих у Борзнянському районі, хто не продався!»

Плани інвестори мають грандіозні. Скажімо, в Комарівці та Ховмах має бути величезний тваринницький комплекс на 6 тисяч голів. «Такого не буде ні в Європі, ні в Азії», — гордо говорив заступник голови Борзнянської районної адміністрації Віталій Давидов. Він же розповів і про плани співпраці з північноірландською компанією.

А голова Володимир Бикович радіє, що цього року на 21,4 тисячі гектарів збільшено посівні площі в районі: «Фактично ми до себе приєднали один район, такий, як Срібнянський».

Питання від «Сіверщини». Дуже добре, що 12 інвесторів не дадуть нікому стати монополістом. Але основа стабільного суспільства — середній клас. І тут важливо, як почуваються оті господарі, які не обов’язково є фермерами, а просто мають свою пару гектарів і щось вирощують.

Володимир Бикович: «Є в нас такі, що мають тракторець і займаються, скажімо, огірками. А в селі Красноставі один чоловік і часник вирощує. Вони бюджет району, звичайно, не поповнюють, але для загального клімату села мають велике значення».

Оскільки зарплата в трактористів сягає за тисячу гривень, то навіть із Києва, з Херсонської області почали молоді сім’ї повертатися. Тому коли в Прохорівській школі я почув, що в перший клас готуються йти тільки 8 дітей, мене заспокоїли: «Але ж молодь повертається — діти будуть!»

А про трактори, що керуються із супутника, Володимир Бикович сказав, наче між іншим. Стали розпитувати, і виявилися цікаві речі: на капот встановлюється пристрій, і з Києва власник контролює, наприклад, чому трактор більше на 14 кілометрів проїхав? Коли ж трактор стає в борозну — похибка його руху може бути не більше 4-ох міліметрів! Тракторист же може в карти грати чи книжку читати. Коли ж доїде до лісополоси, його задача — поставити трактор у борозну, а далі супутник веде знову.

Картина з батьківського дому

У музеї Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок «Ганнина пустинь» є народна картина, певно, початку 19 століття. На ній — Тарас Шевченко в’їжджає в Борзну, де він був під час весілля Куліша старшим боярином. Над Борзенкою — два водяні млини, Тарас на санях… Я знав, що ця картина, один із перших експонатів музею, подарована Володимиром Биковичем, тому й запитав про її долю.

Володимир Бикович: «Переходила вона від покоління до покоління в нашому роду. Коли ж батьки померли — опинилася на горищі. Я забрав її в сестри й передав сюди».

А ще голова Борзнянської адміністрації повіз журналістів на Крутянський меморіал і розповідав, звідки наступали червоні та як ховали українських патріотів. У ставках, виритих біля меморіалу, купалася малеча. Будівельники зводять макет залізничної станції, де розміститься музей героїв Крут.

Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото автора.