У мультфільмі "Пригоди капітана Врунгеля" її герої співають: "Как вы яхту назовете - так она и поплывет". Тож врунгелівська яхта "Победа" після невдалого старту стає вже "Беда" з усіма випливаючими з цієї назви наслідками. Чи придаємо ми належне значення назвам вулиць, міст, подій? Чи одне й те ж за звучанням слово-назва для українських громадян означає те саме поняття? Візьмемо хоча б просте і всім зрозуміле поняття "війна". Думаю, ніхто не заперечить, що війна - це, в першу чергу, смерть людей як близьких, так і чужих. Але як тільки до слова "війна" додати якийсь прикметник, наприклад, громадянська чи вітчизняна, національно-визвольна чи загарбницька, як до смерті людей на цій війні, її учасників буде різне ставлення. Ось яскравий приклад. Війна, розпочата в кінці 1917 року проти Української Народної Республіки(УНР) "красною" гвардією більшовицької Росії. Виникає питання - це громадянська чи національно-визвольна війна? І чи не продовжувалася ця війна до початку 50-х років XX століття? І чи не закінчилася вона лише 24 серпня 1991 року? Те, що ця війна не припинилася у 1921 році, бо і далі гинули тисячі й тисячі українців, - сумніву немає. Жахливі голодомори 1921, 1933, 1947 років, масові репресії 1937 року, сотні тисяч полонених солдат-українців у 1941, 1942 роках, масові депортації і переселення мільйонів українців - прямі наслідки цієї війки. Безумовно, можна пояснювати ці факти, як це роблять комуністи, зловживанням "слуг" народу, помилками вождів, підступністю ворогів або просто впертістю самих українців, які не бажали будувати світле колгоспне майбутнє усього людства - комунізм. І якщо події 1917-1921 років в Україні більшістю українців і сьогоднішньою владою вже не розглядаються зі сталінських позицій, як громадянська війна, то на події початку II Світової війни продовжує тиснути міф Великої Вітчизняної війни, створений у брежнєвську епоху. Переконаний, що якби не війна окупаційного комуністичного режиму проти вигаданого ними так званого "українського буржуазного націоналізму" (мабуть, від ленінської тези, що селяни - це дрібні буржуї), то жахливих жертв у війні між Німеччиною й СРСР було б набагато менше. Нагадаю, що всього за в років (!!!) до початку війни з Німеччиною в Східній Україні було організовано страшний голодомор, за 4 роки - репресії 1937 року, а напередодні війни - масове нищення свідомого українства в Західній Україні. Тож риторичним є питання: "Чи не вбачали "слуги" народу, які все це коїли, в кожному вцілілому українському селянинові або інтелігентові потенційного "ворога-зрадника"? А якщо врахувати, що до лав "красної" армії в першу чергу мобілізували з прифронтових зон селян (робітники повинні були евакуюватися разом з підприємством), то зрозуміло, що у найбільшому в історії воєн 600-тисячному "котлі" восени 1941 р. опинилося найбільше українських селян. Те ж саме сталося і в 1942 році під Харковом. Навряд чи у когось зі сталінських генералів були сумніви щодо визначення всіх полонених "червоноармійців"-українців як зрадників. Те, що і в самій Росії громадянська війна не закінчилася в 1922 році, свідчить факт створення німцями з полонених росіян РОА ("Русской освободительной армии") на чолі з генералом Власовим. У зв'язку з цим, не такими вже безглуздими виглядають інші спроби німців створення з військовополонених "красної" армії національних підрозділів з народів, що населяли "страну рабочих и крестьян". Як ставилася до цього сталінська верхівка, свідчить, наприклад, такий факт, почутий від відомого на Чернігівщині партизанського вожака. Так, у 1943 році під час боїв на Оболонському плацдармі (біля села Оболоні Сосницького району) на радянський бік перейшов у повному складі батальон колишніх полонених башкір. Чи не наступного дня башкір кинули назад на ту ж переправу через Десну, де весь батальйон і загинув. Чи була в цьому військова необхідність? Важко сьогодні визначити. Але дехто й досі переконаний, що башкіри тільки так і повинні були змити свою зраду перед "социалистическим отечеством". Мабуть, за такою ж логікою діяли "слуги" народу восени 1943 року, коли сотнями тисяч мобілізували через польові військкомати українських селян і ненавченими, а часто-густо й неозброєними, кидали їх на Дніпровські плацдарми? Чи не вважали кремлівські вожді українських селян, що два роки прожили під німецькою окупацією, потенційними зрадниками? Щодо масштабів цієї проголошеної війни, наведу лише один факт. В Козелецькому районі Чернігівської області в селі Опеньки у сільському клубі бачив років двадцять тому стенд "Вони загинули за Батьківщину". На стенді був такий красномовний напис: "У 1941 році загинуло на фронті 43 односельці, у 1942 році - 19, у 1943 році - 347, у 1944 році - 25, у 1945 - 8". А скільки таких сіл в Україні?! Які ще потрібні коментарі? Сьогодні не приховати незаперечного факту, що загарбання фашистською Німеччиною України призвело до активізації українського національно-визвольного руху. Багато хто ще добре пам'ятав події 1917-1918 років. То ж московські більшовики діяли, як і тоді, підступно. З одного боку нищили українців, а з іншого - загравали з ними. Наприклад, шляхом "визнання" суверенності УРСР і навіть створення під час війни при уряді УРСР військового міністерства, запровадження ордена "Богдана Хмельницького", членства УРСР в ООН. Але про те, що у 1941 році у кремлівських вождів були зовсім інші плани, свідчить розпуск Комуністичного Інтернаціоналу тільки у 1943 році. Сьогодні навіть для деяких комуністів виглядає дивним факт перебування в Чернігові в кінці червня 1941 року разом з українськими літераторами О.Корнійчуком і М.Бажаном німецького перебіжчика, який завіряв чернігівців, що кращі, класове свідомі сини німецького народу допомагають радянському народу і ось-ось треба чекати щось на зразок соціалістичної революції 1918 року і в загарбаній фашистами Європі. То ж чи була війна, що почалася 22 червня 1941 року між Німеччиною і СРСР. для українців Великою Вітчизняною? Те, що великою, - без сумніву, а от щодо вітчизняної... То з якого року?
Эта статья - яркий пример "бандеризации" украинской истории. Опровергать данный текст сложно, т.к. он абсолютно бездоказателен. Здесь, в основном, изложены субъективные рассуждения и непонятно откуда взявшиеся выводы автора. Для того, что бы понять, насколько они неверны, достаточно привести некоторые цифры. В годы Великой Отечественной войны в Красной Армий сражались около 6 миллионов украинцев. Более 2 тысяч из них стали Героями Советского Союза. 32 украинца стали дважды Героями Советского Союза(всего 115). А летчик-истребитель Иван Кожедуб оказался одним из двух в стране трижды Героев Советского Союза (вторым был летчик-истребитель Александр Покрышкин). Вот только небольшой перечень украинцев - героев: Маршал Советского Союза, дважды Герой Советского Союза Родион Малиновский (командующий рядом фронтов и армий). Маршал бронетанковых войск, дважды Герой Советского Союза Павел Рыбалко, (командующий танковой армией). Маршал артиллерии, дважды Герой Советского Союза Кирилл Москаленко (командующий рядом армий). Генерал армии, дважды Герой Советского Союза Иван Черняховский (командующий армиями и фронтами, погиб в марте 1945 года). Генерал-полковник, Герой Советского Союза Михаил Кирпонос Разве так сражаются за чужую империю? Понятно, что так воюют только за свою РОДИНУ! Теперь о количестве безвозвратных потерь. Русских погибло - 5756,0, что составляет 66,402%. Украинцев - 1377,4 или 15,89%. http://moshkow.cherepovets.ru/cgi-bin/html-KOI.pl/MEMUARY/1939-1945/KRIWOSHEEW/poteri.txt#w05.htm-_Toc536603355 Только одни эти цифры показывают, что именно русский народ вынес основную тяжесть борьбы с фашистскими захватчиками. Победили же мы только благодаря тому, что были ВМЕСТЕ.
Культурний простір
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
