– Переді мною лежала не жінка, переді мною на ліжку лежали справжні мощі, у ній було максимум 15 кілограмів живої ваги, — розповідав схвильовано лікар „швидкої допомоги” Михайло Петрук.

6 травня вночі карету „швидкої допомоги” викликали в район Старої Подусівки на вул. Кропивницького, 25, щоб врятувати життя Олександри Лойченко, 1934 року народження. Лікарі швиденько прибули на місце виклику, і о 23 годині 25 хвилин заходили до приватного будинку.

— Обстановка в хаті більш-менш, але коли я побачив жінку, жахнувся, — продовжує розповідати Михайло Васильович. — «Освенцим», «голодомор» — такі слова спали мені на думку. Через шкіру просвічуються кістки, майже гола, одягнена в якусь „кацавейку”. Поруч на столику лежало декілька якихось цукерок. Викликав „швидку” син, який приїхав з-за кордону, його іномарка поруч стояла. Інший син, п’яненький, все виправдовувався: «А що я? Я нічого». Я поставив жінці діагноз „елементарна дистрофія”, тобто від голоду вона вже не розуміла, що навколо відбувається, перебувала на межі життя й смерті. Ми зробили їй пару уколів, аби підняти тиск та вивести жінку з цього стану.

Потому почав розмову з її синами, став їх соромити: «Як ви могли до такого стану довести свою маму рідну?!» Сказав, щоб вони годували свою матір.

Наступного дня почав обдзвонювати різні соціальні служби, щоб хтось врятував цю жінку. Але нікому не було до неї діла, всі казали: «Так у неї ж діти є!»

Вона вже померла…

Через декілька днів ми з колегою приїхали на вулицю Кропивницького, перш за все почали розпитувати сусідів про Олександру Іванівну.

— Так вона ж померла 7-го числа, а вночі до неї перед цим «швидка» приїздила.
— Це коли її викликав син, що приїхав з-за кордону, іномарка котрого стояла біля двору? — запитав я.
— Та що ви кажете! – здивувалися сусіди. — Обидва її сини постійно живуть тут, кожного вечора їх можна побачити в генделику, один з них тільки нещодавно повернувся з тюрми, де загалом відбув 16 років. А машина сусідова стояла в них, син-лікар десь за кордоном працює.

На моє прохання назватися жіночки відповіли відмовою: «Щоб потім Лойченки перестріли увечері та ноги переламали?»

З розповідей сусідів виявилося, що у старенької ще на Новий рік стався інсульт, і відтоді вона тяжко захворіла, майже нічого не їла. Сусіди носили жінці їжу, провідували, коли вдома не було її синів, щоб не було скандалу, але не вберегли.

Нині могила Олександри Лойченко, жінки, що народилася в Борзні 24.10.1934 р., виростила двох синів, знаходиться на цвинтарі в Яцевому.

Олександр ЯСЕНЧУК.