Голда Меір. «Моє життя. Автобіографія»

Здавалося після жахливих уроків ІІ–ї Світової війни з загарбанням чужих земель покінчено назавжди. Будь-який агресор отримає відсіч від «всього прогресивного людства». Бо гарантом стабільності і міжнародної безпеки постала Організація Об’єднаних Націй(ООН). Та не так сталося, як гадалося.
Саме посилаючись на рішення ООН 14 травня 1948 року єврейськими поселенцями було проголошено Державу Ізраїль. Від цієї події минуло 60 років. За цей час відбулося декілька ізраїльсько-арабських війн, а на Палестинських землях виросло не одне покоління євреїв і арабів для яких війна і терор справа буденна.
Чому ж так відбувається ? Головна причина в тому, що і євреї, і араби вважають Палестинську землю своєю. Щодо палестинських арабів, то їх зрозуміти не важко: вони тут жили і володіли цими землями. Звідки така впевненість у колишнього першого посла Ізраїлю в СРСР, міністра закордонних справ, прем'єр-міністра Ізраїлю, віце-голови Соціалістичного Інтернаціоналу Г.Меір, яку часто-густо ще називають матір’ю Ізраїльської держави, коли вона стверджує, що землю для створення Ізраїлю у арабів євреї не «цупили» взагалі ? Судіть самі.
Голді Мошевна Мейєрсон (у дівоцтві – Мабовітц) народилася 3 травня 1898 року в місті Києві в робітничій незаможній єврейській родині. До 8 років Голді мешкала у Пінську - типовому містечку Російської імперії, де єврейська біднота складала більшість населення. Саме це ідишомовне, найбільш безправне в Російській імперії середовище, сформувало у неї стійки соціалістичні погляди. Але будувати соціалістичне суспільство на теренах Російської імперії їй не судилося. Батьки емігрували до США у Милуокі. Це було місто з стійкими соціалістичними традиціями. Це дозволило Голді досконало оволодіти не тільки англійською мовою, але й познайомитися з однодумцями та почати в політичну діяльність. Саме вміння виступати, переконувати і агітувати відкрило їй шлях до партійної кар’єрі у єврейському робітничому русі під псевдо - Голда Меір. Голда – «золота»(ідиш), меір – «та, що випромінює» (іврит) або «озаряющая»(рос.). Але і в США будувати соціалізм Голді не судилося. Її захоплює нова ідея – сіонізм, тобто побудова власної єврейської держави в Палестині.
У травні 1921 року вона разом з родиною старшої сестри та ще з 23 ідейними сіоністами емігрує в Палестину, де вступає до одного з кібуців – єврейської сільськогосподарської комуни. Звідки ж взялася земля для створення кібуців?
Ще у 1901 році прихильники розбудови єврейської держави в Палестині створили Єврейський Національний Фонд для збирання коштів серед єврейських громад по усьому світу. Мета - придбання землі в Палестині для створення на них єврейських поселень. У 1947 році тільки ця структура(були і інші, подібні) володіла більшою часткою землі, що була у власності євреїв. Доречі, сьогодні 90% сільськогосподарської землі в Ізраїлі належить державі й передається в користування лише на правах оренди. Отже, декому з заможних арабів вдалося заробити на продажі власної батьківщини. А сіоністам розпочати створення держави Ізраїль в Палестині на законних підставах. Саме це, мабуть, і має на увазі соціал-сіоністка Г.Меір, коли стверджує, що євреї у арабів не цупили землю в Палестині.
Саме поєднання сіоністських і соціалістичних ідей створило сприятливі умови для утворення нової держави. Різні структури скупували у арабських землевласників землю, в першу чергу непридатні для землеробства. На цих «общинних» землях ідейні соціалісти розбудували кібуци, які забезпечували продуктами харчування інші єврейські поселення. Саме туди, особливо після ІІ-ї світової війни, десятками тисяч прибували єврейські емігранти в першу чергу з руйнованої війною Європи. Це, безумовно, викликало супротив і конфлікт збоку місцевих арабів. У відповідь для захисту своїх поселень євреї створили військові сили самооборони. Наступний логічний крок – утворення самостійної держави для захисту прав і інтересів євреїв-поселенців. В такій ситуації виникнути спільної арабо-єврейскої держави в Палестині, на що багато хто сподівалася у світовому співтоваристві, було мало шансів.
Тож рішення ООН, за згодою СРСР і США, про створення 60 років тому окремих держав для палестинських арабів і євреїв здавалося тоді виходом з цієї нетипової ситуації.
Як показав розвиток подій, створення нової держави шляхом «прихватизації» землі іншою етнічною, релігійною групою може стати типовим явищем навіть в цивілізованій Європі. Утворення на етнічних сербських землях албанцями незалежного Косова є тому підтвердженням.
Є над чим поміркувати, панове, українці!?
Сергій Соломаха