Депутат Верховної Ради від «Народної самооборони» Юрій Бут — наш земляк, родом із смт Батурин Бахмацького району. Ім’я його поки що невідоме широкому загалу. Як тільки з’явилася можливість, за завданням редактора ми відправились до Батурина — на батьківщину Юрія Бута.
Під’їжджаємо до звичайної сільської хати, у дворі гавкає невеличкий пес.
«Проходьте до хати!» – запрошує батько Юрія Бута – Анатолій Юрійович. Перед приїздом ми домовились про зустріч.
— Він народився бажаною дитиною, — розповідає мама депутата Галина Іванівна, — завжди був дуже старанний, все хотів знати «від А до Я», всім цікавився, стільки питань задавав! Завжди вчився на «5», школу закін¬чив із золотою медаллю. Дуже хотів учитися на льотчика, однак ми його відмовили — і він вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища, яке закінчив із золотою медаллю. Після цього служив в Угорщині, де знайшов своє кохання – Оксану, її батьки звідси. З 1991 року — слухач юридичного факультету Військового Червонопрапорного інституту Міністерства оборони РФ, яке теж закінчив із золотою медаллю. Великих успіхів досяг і його брат Сергій – він кандидат технічних наук.
«Вже й книги пише…»
— У дитинстві він ходив гуляти, наприклад до клубу? — питаю в Галини Іванівни.
— Ні, постійно був зайнятий, він створений для науки. Вільний час витрачав тільки для занять спортом – хокею, бігу, стрибків. Узимку на озерах розчищав лід, і грали в хокей. Влітку з братом у річці постійно купалися, витягти їх звідти було неможливо. Постійно брав участь у різних заходах, ледь не кожного дня ходив до бібліотеки, а зараз він вже сам пише книги.
Після цих слів Галина Іванівна принесла останню книгу Юрія Бута — «Державно-цивілітарна модель управління України: діалогово-договірне керування».
— Ось пише, як керувати державою! – хвалиться мати депутата. — Працює він багато, ми ще спимо, а він вже на роботі!
— Розкажіть, який предмет Юрій полюбляв у школі?
— Історію, до 5 — 6 годин затримувався, дискутував з учителем, стенди робив.
— Якщо він так любив історію, то чого до армії пішов?
— Так він змалечку армію любив. Пам’ятаю, колись у магазин йшли, а він військові кирзові чоботи взув – люди сміялися, а йому байдуже.
— Ваш син постійно в роз’їздах, чи часто він до вас у гості приїздить?
— Частенько, останнього разу тиждень тому був, телефонує щодня по двічі. Коли до нас приїздить, то ночує вдома, в нього там ліжко у кабінеті стоїть, стіл. У дитинстві домашнім хлопчиком був, помічником. Та й з братом Сергієм вони душа в душу живуть, один без одного не можуть — коли Юрій у Москві вчився, так Сергій до нього пості¬йно їздив.
«Треба, щоб контроль був»
— Які син вам привозить подарунки?
— З першої депутатської зарплати привіз шубу, а найперший подарунок, що він мені зробив ще на початку 80-их, — це французькі парфуми – ось навіть коробочка залишилася. Вони з братом завжди, коли приїздять, подарунки мені привозять. Колись, коли не було грошей, буває таке в житті, – хоч батон чи буханку хліба.
— Тобто ви в курсі всіх справ Юрія Анатолійовича?
— Звичайно. Він у нас кандидат юридичних наук, зараз пише докторську. Розповідав, що, коли в Москві атестувався, увесь аж спітнів, мокрий вийшов.
— Розкажіть, як ви виховували своїх синів, що досягли такого успі¬ху в житті?
— У мене не було, щоб діти гуляли, то батько більш м’який, а я строга. Перевіряла, як уроки роблять, треба, щоб контроль був.
Олександр
ЯСЕНЧУК.
Бахмацький район. |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
