Наш співрозмовник — начальник управління освіти Городнянської районної державної адміністрації Світлана ХИХЛУХО. — Світлано Іванівно, чи дійсно в шкільному бюджеті нема коштів навіть на те, щоб купити олівець? Точніше, теоретично ви його можете купити, але це не входить до першочергових витрат, на які ледве й вистачає бюджетних коштів? — Одразу зазначу, що цьогорічний бюджет наших закладів освіти порівняно з попереднім змінено, і не в кращий бік. На сьогодні 93% шкільного бюджету йде на зарплату і енергоносії. Всього 7% залишається на все інше, і то далеко не на всі потреби школи, а лише на найнеобхідніші — ремонти, підвезення учнів, їх харчування. Практично це нічого, якщо порівняти з необхідними витратами. Змінити щось важко, бо фінансування йде в розрахунку на одного учня: затверджена по Україні норма — 2663 гривні 70 копійок на рік. Насправді ж витрати, наприклад, по нашому району навіть на найнеобхідніше набагато більші. Проблема в існуванні малокомплектних шкіл. У нас є школи на 20 учнів, навіть на 6. Але все одно цю школу треба опалювати, вести ремонти, платити зарплату вчителям. — Ви вказали, як саме розподіляється шкільний бюджет. І в цьому переліку чомусь відсутнє те, що називається витратами на сам навчально-виховний процес. Придбання і функціонування наочного приладдя, тих же фізичних, хімічних приладів, карт, плакатів, урешті навіть тої ж авторучки чи олівця. Не кажучи вже про більш дороге і сучасне обладнання. — Одразу зазначу, що комп’ютери для шкіл купуються за окремий бюджет, виділений через Міносвіти. А от на все інше коштів просто нема. — Вибачте, за які кошти школа має купити авторучку? — Авторучку для роботи має купити вчитель за свої гроші. І не лише це. Ми просто не маємо змоги виділяти кошти на канцтовари. Так само навчальна література. Все це відсотків на 80 вчитель купує з власної зарплати. — Навчальне приладдя не вічне. До речі, кабінетна система навчання зберігається. І ось у кабінеті хімії розбилася колба. На які кошти її купити? — За останні два роки ні колбу, ні лінійку, ні глобус, ні препарати для кабінетів фізики та хімії ми придбати не можемо. Шукаємо спонсорів. Вчителі скидаються своїми коштами. На цей навчальний рік ми залучили 43 тисячі гривень додаткових коштів. Звичайно, це дуже небагато до загального бюджету, але все ж допомога. 12 тисяч гривень здали на потреби шкіл батьки, 21 тисячу дали спонсори, 4 тисячі — вчителі. І нарешті деякі кошти маємо за оренду. Здаємо в оренду шкільні приміщення, які звільнилися. Наприклад, у селі Мощенка є давно вже вільне одне із шкільних приміщень. Ми здаємо його в оренду під магазин. Практично з цих коштів школа й виживає. — Йде скорочення, тобто закриття малих шкіл. Процес дуже болючий. — Але необхідний для оптимізації системи. На цей навчальний рік планували в районі скоротити кілька шкіл, але не було згоди сільських громад, тому закрили лише у Сеньківці. Тут залишалося всього 6 учнів. — Що з порожніми шкільними приміщеннями? — Це дуже серйозна проблема. Шкільні приміщення — на балансі райвідділу освіти. Коли школи закривається, постає проблема охорони й збереження приміщення. Бо воно може бути згодом потрібне для здачі в оренду. Якесь майно ми можемо використати для інших шкіл. Постає питання про зняття опалення для подальшого використання. А одну із закритих шкіл взагалі плануємо розібрати на будматеріали. Але ж треба, щоб це вціліло, не було розікрадено, розвалено, як це часто буває в селах з порожніми приміщеннями. Як бути? У нас нема коштів для утримування охорони порожніх об’єктів. Тому просимо сільські ради якось наглядати за приміщеннями. До речі, здати в оренду порожню школу не так просто. Чому? Там, де закривається школа, поступово згасає і життя села. І навряд чи хтось відкриватиме тут якісь заклади. Ось, наприклад, стоїть закрита порожня школа в селі Полісся. І це село, через яке проходить міжнародна траса. Можна було б відкрити якийсь кемпінг, готель. Але поки що бажаючих орендувати нема.
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
