Думати про смерть – нормально. Жахатися не варто – хоча б через те, що смерть обов’язково стається з усіма. А оскільки, за визначенням святого Тертулліана, людська душа за природою є християнкою, то й як би себе людина не позиціонувала, а в питаннях смерті діє по-християнськи. Тобто для початку продумує заповіт.

А для поета заповіт взагалі є звичним елементом віршообразів. Проте чернігівський поет Олександр Олійник не пише віршів для епатажу, для слави – його ледве вмовили-змусили видати четверту книгу. Назвав він її „Усе переходить у спомини”. І тут же заповів:

„Хай, нащадки любі, вам сміється доля,
Хай вас огортає Божа благодать.
Тільки не забудьте вволить мою волю –
На моїй могилі птаха поховать”.

Автор переконаний, що лежати їм недовго: «Відпочинем трохи і зберем для лету з потойбіччя сил». Та, перебираючи своє життя, Олександр Олійник, наближаючись до 70-літнього рубежу, перераховує прикрощі, завдані світові, – ви думаєте, він кається перед якимись людьми? Далебі, цього зобачити неможливо – автор гріхами свого життя вважає лише не врятоване горобеня, не насипане сім’я синичці, зачахлий сад, недомурівка-хату та невтішених батьків. Зате переконаний, що останній крок нікому не завдасть і крихти болю.

Взагалі О.Олійник відверто зізнається, що не любить ...людей, хоча багатьма своїми творами і закликає їх до любові: «Пробачте, люди, що не вас люблю...” І зізнається в любові до птахів (до них особливо, адже одному лише папужці три вірші присвячені), до древа і трави, до рік і гір. Але людям якось місця там не випадає – автор переконаний, що після смерті ще повернеться у життя, але жахається: ”Не дай же, Боже, знов людиною, знов катом сущого всього...”.

Цілком вписаний у загальну канву збірки вірш про ...цвинтар, який мало того, що сам по собі цвинтар, так ще й сам ...помирає. Лишився один хрест, „з підніжжям, де вжухає падь руда”. На тому єдиному хресті, можна подумати, тримається вся земля: «Бо вимруть люди – селища не буде, а цвинтар згине – пам’яті нема”. Можна б порозмірковувати на тему – хто ж, як не люди, ту пам’ять тримають , але Олександр Олійник не про це. Він складає якийсь виключно свій баланс життєвої рівноваги, в якому людина – важлива істота, але далеко не головна.

Ні, в поета Олійника – багато людей у поезіях. І дівчинка така юна, що навіть не спізнилась на побачення. І загадкові емігрантка та О.К., яким присвячені ліричні поезії. І друзі Микола Малий та Володимир Паригін. Та все ж:

„Як відпалає осені розмай
І грудню іній припорошить вуса,
Ворон я проворонити боюся...”

Моїм улюбленим в Олійника віршем є оцей:

„Квасолю чистить мати коло печі,
А батько воду в чайник налива.
Рудий, неначе лис, жовтневий вечір,
Ковтає їхні стомлені слова”.
Автор, звісно, бажає, щоб „ніколи не кінчалася квасоля”, не зайшов місяць і не забулькав чай. Авжеж, цього не буває. Проте сільська родинна картинка гоїть серце.

Але – знову Олійник за своє:

„Безсмертям п’янким причаститься
Супроти зневіри і зла
Поможе колись мені птиця
Розкованим змахом крила”.

... Що ж, Олександр Олійник, як мінімум, здивував. Плюс змусив повертатися до своїх поезій – а це вже дивина в галопі проблем. Так, його поезії – це не філологічні вправи і не дурне вищирювання зубів галайсвіта. Смуток його поезій – як добре настояне вино. Що не туманить голову, а пробиває у ній думку.

А птах – що ж, кому треба і коли треба, буде і птах. Бо слово сказано.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Дяченки – forever!
Щоразу новий твір популярних українських фантастів Марини та Сергія Дяченків викликає то подив, то сум’яття, то захоплення, але малоймовірно, щоб залишив байдужим тих, кого вабить жанр фентезі.

У новій збірці Дяченків «Крило» зібрані кілька творів – «Підземний вітер», «Господар колодязів», «Вітрильний птах» та «Крило».
У кожного – своя тема. Але кожен із цих творів викликає дивні відчуття й думки.

Якщо ви їздили в метро, то знаєте, що там постійно дме протяг. Та ще й який! І що це за протяг? Прочитайте «Підземний вітер» -- і ви спуститесь в метро зовсім з іншими думками – це я вам гарантую!

А «Господар колодязів» навряд чи відпустить читача вже з першої сторінки. Хоча все починається доволі прозаїчно: живуть собі на хуторі 15-річний Юстин та його дід. Аж… «першого дня літа Юстин знайшов п’ять мертвих воронів. Усі трупи були однакові…» А далі невидимою спіраллю закручується вихор подій і світів – одвічна боротьба Добра і Зла, Кохання і Зрада, жорстокий вибір між Совістю і … Та що там – Дяченки не дадуть читачу нудьгувати!

$IMAGE2-leftНесподіваний Кононович

Чому – несподіваний? Тому що донедавна Леонід Кононович був знайомий своїм прихильникам як автор цілої серії детективних творів, головним персонажем яких є колишній афганець Оскар. Але ця серія аж ніяк не належить до жанру фентезі.
І раптом – новий твір «Пекельний звіздар». Головний персонаж твору – козацький син 9-річний Івась, який примхами Долі вкинутий у одвічне протистояння сил Добра і Зла. На читача чекає низка захоплюючих пригод, козацька одвага, і, зрештою, відповідь: чи зможе хлопчина здолати сили Чорнобога?

«Останній шаман»Таку назву має роман Наталі Тисовської. Це – українське фентезі.

Мало не з перших сторінок твору читач потрапляє у круговерть карколомних подій. Один з героїв твору молодий журналіст Юрась Булочка так мріяв про якесь захоплююче розслідування… І воно не забарилося – на читача чекають зустрічі з колоритними персонажами сьогодення і злодіями, і вченими-емігрантами, і міліціянтами, а також істотами з, так би мовити, паралельного світу (яке ж фентезі без них?). Що вже не занудьгуєте над сторінками «Останнього шамана - так це точно! Читайте!

Про трагічні події, які відбувались у січні 1918 року під станицею Крути на Чернігівщині, йде мова у книзі «Бій відлунав...», виданої у Чернігові. Мета видання: повернутись до історичної правди, по-новому описати її, пам'ятати загиблих героїв, яких вела у бій любов до України.

Привертає увагу фундаментальна праця дослідника Ярослава Тимченка «Офіцерський корпус Армії УНР». Книга є першим системним дослідженням біографій українських командирів часів Визвольної війни 1917–1921 рр. Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з’єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського. Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями. Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Мемуаристику представляє книга Михайла Омеляновича-Павленка «Спогади командарма (1917– 1920 рр.)». Спогади генерала М. Омеляновича-Павленка – одного з найвидатніших воєначальників Армії УНР – знайомлять читача не лише з перебігом воєнних і політичних подій Визвольної війни 1917–1921 рр., а й створюють яскраву й емоційну картину тих далеких днів. Книга включає п’ять частин, з яких «Останній відворот» публікується вперше за нещодавно віднайденими архівними матеріалами. Видання розраховане на вчених-істориків, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України.
Капустянський Микола, Маланюк Євген уривки зі спогадів під спільною назвою: «Україна 1919», видавництво «Темпора». Книга знайомить читача з маловідомими матеріалами української військової історії 1917–1921 рр. Зокрема, праця Миколи Капустянського «Похід українських армій на Київ–Одесу в 1919 році» представляє офіційну точку зору уряду Української народної республіки, подає детальний опис бойових дій Армії УНР навесні–влітку 1919 р. Нариси та поезії Євгена Маланюка цікаві яскравими особистісними характеристиками українських воєначальників В. Тютюнника, Є. Мєшковського та В. Сінклера. Видання містить значний документальний додаток, куди увійшли архівні матеріали, карти й таблиці, що характеризують загальний стан та кількість як Дієвої армії УНР, так і її супротивника – Червоної армії — у 1919 р.
Донцов Дмитро «Рік 1918. Київ», видавництво «Темпора». Київський щоденник Дмитра Донцова (записи з 29 травня 1918 р. по 9 лютого 1919 р.) — живе і безпосереднє свідчення учасника подій одного з найцікавіших періодів української історії — Української Держави Гетьмана П. Скоропадського. Д. Донцов, який тоді очолював Українську Телеграфну Агенцію і спілкувався з багатьма політичними, громадським та культурними діячами України того часу, в своїх коротких нотатках, писаних не для широкого загалу, подає надзвичайно глибоку і змістовну характеристику життя Києва в 1918 році.
Юрко Тютюнник «Записки генерал-хорунжого», видавництво «Книга роду». Пропонована до уваги читачів книжко споминів належить пере лицаря Української революції першої половини ХХ сторіччя, генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника (1891-1930) – людини трагічної долі.

«Золоті ворота. Історія січових стрільців 1917-1919», видавництво «НТШ». Це документальна розповідь провідних військових діячів періоду Української Революції 1917-1920 рр. Василя Кучабського, Марка Безручка та Євгена Коновальця про історію та воєнний чин у боротьбі за Українську Державність однієї з найбільш дієздатних військових формацій – Легіону Січових Стрільців.
На виставкому стенді вирізняється і книга Ю. Терещенка та Т. Осташка «Український патріот з династії Габсбургів», видавництво «Темпора» що оповідає про життя і діяльність Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена, представника однієї з найславетніших монархічних династій Європи. В. Габсбург, якого українські військові назвали Василем Вишиваним, тісно пов’язав свою долю з українським визвольним рухом.

Дослідження полтавського історика Василя Ревегука «За волю України», видавництво «» розкриває маловідомі сторінки повстансько-партизанської боротьби на Полтавщині у 1918-1923 роках. Читачу відкривається картина масової боротьби селян з окупантами. Чернігівського читача, видання зацікавить тим, що в ньому висвітлюються події і на Прилуччині.

Юрій Липа «Нотатник» Том І. Збірка новел на тему національно-визвольних змагань 1917-21 років.

Монолатій І. Українські легіонери: Формування та бойовий шлях Українських Січових Стрільців, 1914-1918 рр, видавництво «Темпора». Книга присвячена першому українському національному військовому формуванню новітньої доби - Українським Січовим Стрільцям. "Український Легіон" австро-угорської армії не лише брав активну участь у боях, але й став потужним осередком українського національного руху. Вперше у сучасній науковій літературі історія усусів подається на тлі багатого ілюстративного матеріалу, з описом одностроїв, спорядження та озброєння. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться історією України та Першої світової війни.
Роман Василя Шкляра «Чорний ворон», видавництво «Ярославів Вал», який, до речі, посідає перше місце у рейтингу продажів книжкового відділу КМЦ «Інтермеццо». Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок нашої історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Збулося Тарасове пророцтво: повіяв новий вогонь із Холодного Яру, і лицарі лісу освятили зброю на московського ката. Найзапекліші з них — «залишенці» — продовжили боротьбу навіть тоді, коли в Україні утвердилася диктатура чужинців і не було вже надії на визволення. Таким був загін отамана Чорного Ворона.
Привертає увагу книга Олександра Кучерука «Київ Адреси. Події. Люди 1917-1919», видавництво «Темпора». Цей своєрідний путівник по Києву доби Української революції 1917–1919 рр. «прив’язує» історичні події того часу до конкретних адрес на карті міста. Завдяки багатому ілюстративному матеріалу, що складається як з фотографій і поштівок першої чверті ХХ ст., так і з фото сучасного Києва, перед читачем постає неповторний образ столиці у нерозривному зв’язку історії й сьогодення. Книга доповнена списками персонального складу Української Центральної Ради та українських урядів, що діяли тоді в Києві.
З цима виданнями можна ознайомитися і придбати у книжковому відділі КМЦ «Інтермеццо», телефон контактний 973-628.

Прес-служба КМЦ «Інтермеццо»