Представники родини Лизогубів: 13
Яків Кіндратович Лизогуб (? – 1698) – чернігівський полковник (1687 – 1698).
Юхим Якович Лизогуб (1675 – 1749) – генеральний обозний, ймовірний автор “Летописца, или Описания краткого знатнейших действ и случаев, что в котором году деялося в Украине малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был козацким” (1742).
Ілля Іванович Лизогуб (1787 – 1867) – брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., полковник, ад’ютант генерала М.Г. Рєпніна – старшого брата декабриста С.Г. Волконського, батька Варвари Рєпніної (1808 – 1891).
Олександр Іванович Лизогуб (1790 – 1839) – композитор та піаніст, один із зачинателів української фортепіанної музики, автор ноктюрнів, варіацій на теми українських народних пісень, романсів.
Андрій Іванович Лизогуб (1804 – 1864) – підтримував дружні зв’язки з Т.Г. Шевченком.
Дмитро Андрійович Лизогуб (1850 – 1879) – революціонер – народник, один з засновників народницької організації “Земля і воля”.
Федір Андрійович Лизогуб – голова Ради міністрів Української держави гетьмана Павла Скоропадського (1918).
________________
Мірошников Григорій (Гриць) Акиндинов (1821/22 – 1854) – родом із села Кучинівка Городнянського повіту, прибув у Седнів із старцями на початку 30-х рр. ХХ ст.: “В Седневе жил и умер человек Божий… В особенную известность у жителей местечка он вошел лет за десять до своей смерти. В известность и почти во всеобщее доверие вошел он честною и примерно праведною жизнью своею, а потом проницательностью своего ума и знанием тайн сердечных, а иногда и будущаго” 14.
Шраг Ілля Людвігович (1847 – 1919) – адвокат, видатний громадський діяч. Народився у Седневі. Після закінчення Чернігівської гімназії вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, але незабаром перейшов на юридичний факультет Петербурзького університету. З 1875 р. займався адвокатською практикою. Брав активну участь у громадсько-політичному житті, з 1875 р. був гласним Чернігівського губернського земського зібрання і Чернігівської міської думи. Один з фундаторів чернігівських “Громади” і “Просвіти”. У 1906 р. обраний депутатом Державної думи першого скликання. Обирався головою Чернігівського губернського виконавчого комітету. Член Центральної Ради 15.
Мглинцев Микола Федорович (1867 – 1947) – у 1918 – 1947 рр. працював учителем, завідувачем, директором та завучем Седнівської школи, Заслужений вчитель шкіл УРСР (1945) 16.
Усатий С.М. (1875 – 1944) – народився у Седневі, доктор технічних наук (1938), Заслужений діяч науки Азербайджанської РСР (1936), професор вузів у Петербурзі, Києві, Сімферополі. Серед його вихованців – майбутні академіки І.В. Курчатов, К.Д. Синельников 17.
Казка Аркадій Васильович (1890 – 1929) – народився у Седневі, український поет, був заарештований у справі Спілки визволення України, автор збірки поезій “Васильки” 18.
Балика Костянтин Михайлович (1894 – 1971) – народився у Седневі, відомий бібліотекознавець і бібліограф, професор 19.
Кириченко Юхим Федорович (1894 – 1959) – народився у м. Носівка, член Комуністичної партії з 1931 р. У 1906 р. працював робітником бондарних майстерень, у 1918 – 1919 рр. – перебував у червоному партизанському загоні, з 1919 по 1922 рр. – член волосного ревкомітету, голова ревкому Седнева, заступник голови робітничо-селянської інспекції Седнівської волості. Сім років очолював сільські ради в Седневі, Халявині, Черниші, Шестовиці. Протягом 1937 – 1940 рр. – керуючий райвідділенням “Заготльон”. У роки Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії рядовим бійцем. За бойові заслуги нагороджений двома медалями. Після демобілізації з 1944 по 1958 рр. обирався головою сільських рад Седнева, Півців, Котів. Протягом ряду років працював секретарем парторганізації, неодноразово обирався членом Чернігівського райкому партії, депутатом районної ради 20.
Седлер Петро Петрович (1897 – 1972) – лікар, працював у Седнівському протитуберкульозному санаторії. У 1967 р. відзначали його сімдесятиріччя і сорокап’ятиріччя лікарської практики. Першим у районі нагороджений знаком “Відмінник охорони здоров’я” 21.
Ревзис Ісак Маркович (1899 – 1955) – генерал-майор юстиції (1943). Народився у Седневі, у 1919 р. закінчив юридичний факультет Московського університету та розпочав службу в Червоній Армії. Голова військового трибуналу Забайкальського (1935 – 1938), Закавказського (1941 – 1945) та Таврійського (з 1946) військових округів. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями 22.
Десницька Агнія Василівна (23.08.1912 – 1992) – народилася у Седневі, мовознавець, професор, член-кореспондент АН СРСР, засновник радянської школи албанознавства. Директор Ленінградського відділення Інституту мовознавства АН СРСР (1963 – 1976) 23.
Таран Павло Андрійович (1916 р. н.) – льотчик, старший лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу, у 1941 р. відзначився у боях за Седнів 24.
Лишафай Петро Іванович (1913 – 2004) – у квітні 1945 р. районна газета ”Придеснянський колгоспник” повідомляла, що земляк з Седнева майор Лишафай П.І. за відмінне виконання бойових завдань під час прориву оборони противника на західному березі ріки Вісла, на південь від міста Варшава. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945 нагороджений орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу 25.
Бушнєв Олексій Романович (1917 – 1986) – працював директором Седнівського радгоспу ім. Чкалова (1957 – 1977), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції та “Знак Пошани”, Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977); його ім’я занесено до районної Книги трудової слави (1972) 26.
Проскурін Олександр Михайлович (1919 – 2000) – народився в Сибіру, у вересні 1943 р. брав участь у визволенні Седнева та Чернігова. Нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, медалями “За відвагу”, “За оборону Москви”, “За звільнення Варшави”, “За взяття Берліна”. Після закінчення війни жив і працював у Седневі 27.
Стрик Ганна Василівна (1921 – 1997) – працювала бригадиром Седнівського радгоспу ім. Чкалова, нагороджена орденом Леніна.
Остапенко Дмитро Семенович (1932 р.н.) – працював комбайнером Седнівського радгоспу ім. Чкалова, нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції та бронзовою медаллю ВДНГ СРСР 28.
Ганжа Феодосія Якимівна (1936 р.н.) – робітниця з с. Нового, у листопаді 1975 р. за народження та виховання дев’яти дітей нагороджена орденом “Материнська Слава” І-го ступеня 29.
Колонтай Григорій Миколайович (1938 р.н.) – працював генеральним директором ЗАТ НВО “Еліткартопля” (1984 – 2004), кандидат сільськогосподарських наук, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та “Знак Пошани”, відзнакою Чернігівського обласного управління агропромислового комплексу (2003) 30.
Ребенко Мотрона Василівна (1938 р.н.) – працювала майстром по виробництву молока Седнівського радгоспу ім. Чкалова, за багаторічну сумлінну роботу в сільському господарстві, успішне виконання виробничих завдань і зобов’язань та активну участь у громадському житті у червні 1985 р. нагороджена грамотою Президії Верховної Ради УРСР, занесена до Книги пошани НВО “Чернігівеліткартопля”(1986) 31.
Прошко Яків Іларіонович – працював заступником директора Чернігівської обласної дослідної станції по картоплі, Заслужений агроном УРСР (1970) 32.
Стукало Михайло Никифорович (1938 р.н.) – працював заступником директора Седнівського ЗАТ НВО “Еліткартопля”, Заслужений працівник сільського господарства України (1997) 33.
Гайструк Віктор Ілліч (1939 р.н.) – працював головним зоотехніком Седнівського радгоспу ім. Чкалова, Заслужений зоотехнік УРСР (1981) 34.
Дронь Анатолій Андрійович (1945 р.н.) – народився у Седневі, академік Академії будівництва України, Заслужений працівник житлово-комунального господарства України, у 1998 – 2002 рр. посол України у Білорусі, у 2003 – 2005 рр. – заступник міністра закордонних справ України 35.
Стельмах Любов Павлівна (1946 р.н.) – робітниця з с. Нового, у вересні 1982 р. нагороджена орденом “Материнська Слава” І-го ступеня 36.

Найдавніші поселення людини – поблизу Седнева виявлено поселення епохи бронзи та раннього залізного віку (ІІ – І тис. до н.е.), кургани епохи бронзи (ІІ – І тис. до н.е.), давньоруський курганний могильник (ІХ – ХІ ст.), городище та поселення І – ІІІ, VІІІ – ІХ, ХІІ – ХІІІ ст. 37.
VІІІ – ІХ ст. – відомий дослідник історії Седнева А. Балика відзначає: “Сновейцы занимались войною, охотой, земледелием, скотоводством и пчеловодством. Из промыслов они знали: бондарство, гончарное искусство и столярство, так как в курганах были найдены: деревянная посуда, горшки, пряслицы и глиняное разноцветное монисто, украшаемое иногда медными привесками. Вели они также и торговлю” 38.
ІХ – Х ст. – про давню історію та виникнення назви міста знаходимо відомості в праці К.Т. Карпинського: “По могилам северянского погребального обряда, до времени основания Чернигова, или вернее, обращения ранее существовавшего здесь городка в резиденцию князей Северянской земли, старейшим городом Северян был Седнев, в котором имеются два больших городища и вокруг несколько сот курганов. На географической карте м. Седнев пишется “Седнев”, но местные малороссы – старожилы именуют его “Сиднев”; а в основе этого слова лежит корень сид – сед – седой старик, что по моему мнению, говорит проф. Самоквасов, указывает на значение в древности г. Седнева, как старейшего, древнейшего в Северской земле. В таком значении представляют Седнев и сохранившиеся в его окрестностях могилы.
В 1786 г. вокруг Седневского городища насчитывалось 74 больших и 241 малых могил, из них к 1874 году сохранилось больших уже только половина, а малых около 150. Раскопки показали, что 74 большие курганы прикрывали собою кострища и срубные гробницы князей или старейшин, подобные пяти могилам черниговских могильников. По монетам, найденным в могилах, Седневские курганы древнее Черниговских” 39.
1068 р. – у “Повісті минулих літ” зазначено: “половцем воюющим около Чернигова, Святослав… изъиде на нь ко Сновеску…одоле и тако бьеми, друзіи потопоша въ Снови”. Це була перша перемога русичів над кипчаками 40.
1106 – 1107 рр. – паломництво до Святої землі – Палестини здійснив Данило, ігумен одного з монастирів Чернігівської землі, який у своєму творі “Ходіння” порівнює річку Іордан зі Сновом 41.
ХІІ ст. – фортеця розширюється, нові райони оточуються валом і ровом. Поблизу замку росте “Княже місто” 42.
1149 р. – у літописі згадується Сновська тисяча удільного сновського князя Ізяслава Давидовича. Займала досить велику територію – від Стародуба на півночі до річки Снов на півдні, від річки Убідь на сході до річки Свинь (тепер Замглай) на заході. Центром тисячі був Сновськ 43.
1155 р. – літопис згадує сновського князя Святослава Володимировича 44.
1203 р. – в удільному місті Сновськ княжить Ростислав Ярославич 45.
1234 р. – київський князь Володимир Рюрикович і Данило Галицький взяли Сновськ та сплюндрували навколишні села 46.
1338 – 1339 рр. – Сновськ, як і вся Сіверщина, визнав владу литовського князя Ольгерда 47.
1387 – 1392 рр. – у списку міст руських згадується Сновськ 48.
1432 р. – Сновськ входить до складу володінь великого литовського князя Свидригайла 49.
1449 р. – Сновськ переходить у власність князя Івана Андрійовича Можайського 50.
1482 – 1497 рр. – Сновськом володіє князь Семен Можайський, який переходить на бік Московської держави. У ці роки Чернігів та його околиці зазнають спустошливих набігів кримського хана Менглі-Гірея 51.
1494 – 1618 рр. – згадується у листуванні Литви з Москвою 52.
ХVІ ст. – слободою Седневом володіли боярські сини Осип Каменєв і Русин Радулін 53.
1523 р. – нараховується 50 димів 54.
1527 р. – у “Реестре границ черниговских” згадується “село Сновеск, городовое, домов 50 было” 55.
1618 р. – за Деулінським перемир’ям Седнів відійшов до Речі Посполитої і згодом став волосним центром Чернігівського воєводства 56: “Басейн нижньої течії Снову, з правою його притокою Чебриж, разом з верхньою течією Березни, котра дещо нижче тече до Десни, створювали Седнівський округ. В тому окрузі знаходився Седнів над Сновом з волостю, до якої належав Тупичів у верхів’ї Чебрижа, що була власністю Паців (або Тризнів); нижче ж Снову розташовані Клочків Харленських, Березна Потоцьких” 57.
1621 р. – власник слободи Седнів Себастіан Глембоцький уступив її Самуелю Пацу 58.
1638 р. – у містечку Седневі 80 димів 59.
1640 р., 4 квітня – привілей власника Седнева Яна Самуеля Паця, хорунжого Великого королівства Литовського, місцевим ремісникам: “Седнівська волость Паців мала мережу населених пунктів ще до Смоленської війни. Особливо динамічно розвивався Седнів. У 1638 р. він вже мав статус містечка, а в квітні 1640 р. Ян Самуель Пац звільнив місцевих ремісників – кравців, кушнірів, шевців, гончарів, ковалів – від податків, за винятком передбачених на забезпечення жовнірів платнею та на склад у випадку приїзду власника. Ремісники отримали право мати власні суди, за винятком справ щодо тяжких кримінальних злочинів, які мали судитися замковим судом, але з правом апеляції ремесників на його рішення до власника” 60.
1647 р. – за даними А.Балики “Седневщина принадлежала тогда Черниговскому магистрату, как источник содержания …войта… Седневом владела также и вдова Паца, именуемая “Великаго княжества Литовскаго хоружина Петронелла Тризнянка Самуелева Пацева” 61. Тоді ж “седневцы, для защиты православия, создали братство, которое заботилось о православных церквях. Братчики, на общие братские средства, покупали для церквей утварь, поправляли церкви, в звонице Юрьевськой церкви устроили школу, устроили также шпиталь (богадельню), приготовляли к храмовым праздникам меды и угощали собиравшихся” 62.
1648 – 1781 рр. – Седнівська сотня Чернігівського полку. До складу сотні входили містечко Седнів, с. Макишин, с. Клочків, д. Черниш, д. Кобилянка, х. Чудиновський, д. Борки, с. Боромики, с. Сахнівка, с. Дирчин, с. Нові Млини, д. Конотоп, с. Стара Рудня, с. Смяч, с. Хотуничі, д. Камка, д. Старі Боровичі, сл. Богородична, сл. Ількуча, сл. Здрагівка, сл. Андрушинська, сл. Загрезенська, сл. Загребельська, с. Низківка, с. Жовідь, д. Щимель, д. Руденка, сл. Гутище, с. Бегач, х. Купинський, с. Петрова Слобода 63.
За часів Гетьманщини у Седневі знаходились сотенний уряд, а також протопопія 64. Збереглися опис та план сотенної канцелярії 1781 р. 65.
Седнівські сотники: Григор Нечипір (? – 1658.09., сотник; 1659 – сотник Седнівський – ?), Півень (? – 1665 – 1666 – ?), Коломбецький Ян (? – 1671.04), Петличний Михайло Савенко (1671.04. – 1673.03. – ?), Давидович Кирило (? – 1673 – ?), Политка (Полетика Василь?) (бл. 1674), Пекур Григорій (? – 1676 – ?), Полетика Іван (? – 1677 – ?), Павлович Адам (1681, 1688, нак.), Войцехович Богдан (? – 1680 – ?), Опанас (? – 1683 – ?), Давидович Рафаель (? – 1688.06. – ?), Стахович Андрій (? – 1691.04. – 1695.12. – ?), Бутович Степан Іванович (? – 1697 – 1698 – ?), Стахович Андрій (? – 1699), Фридрикевич Криштоф Самійлович (1699 – 1700), Домонтович Федір Павлович (? – 1705.05. – ?), Войцехович Петро Богданович (? – 1712 – 1723.02. – ?), Базилевич Федір (1723, нак.), Милютинович Римша Федір (1760 – 1769 – ?), Дубовик Федір (1773 – 1781) 67.
Седнівські протопопи: Петро Ленецький (1749); І. Гладкий (1753 – 1754) та Роголь (1779) 66.
1649 – 1651 рр. – седнівські козаки воюють під проводом Чернігівського полковника М.Небаби. У січні 1654 р. мешканці Седнева присягнули на вірність російському цареві Олексію Михайловичу 68.
1659 р., 7 січня – в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького згадуються пан Іван Аврамович та його млин у Седневі 69. У 1677 – 1689 рр. один з млинів на р. Снов належав Чернігівському Єлецькому монастирю 70. П.Кулаковський стверджує, що “звичайна ширина річки [Cнов] у ХVІІ – ХVІІІ ст. становила 30 – 40 м, глибина – 4-8 м. Замерзала у листопаді, вкрита кригою була до чотирьох місяців. На території досліджуваного регіону правий берег річки був значно вищим за лівий, інколи, як біля Седнева – на 40 м. Відповідно лівий берег більше піддавався розливу, був вкритий лісами й болотами. Снов був суднохідним лише від Седнева до гирла. Течія вище цього міста активно облаштовувалася млинами й греблями, що, власне, й підвищило рівень води у нижній її частині. Під час весняного розливу, коли рівень води підіймався до 4 м, по Снову могли сплавляти ліс. У Снову водилося чимало дрібної риби. У його нижній течії було багато бобрів. Більша частина течії Снову не являла собою значної перешкоди для переправи з одного берега на інший. А. Шафонський зазначив, що перевіз через Снов був також у Седневі, щоправда, діяв він лише у повноводдя” 71.
У 1742 р. на р. Снов знаходився млин значкового товарища Остапа Силича, який володів ним за універсалами гетьманів І. Самойловича, І. Мазепи та І. Скоропадського 72. Згодом він перейшов у власність наказного березенського сотника Міхненка 73. У “Списках населенных мест Российской империи” (1859 р.) зазначалось: “Во время весенних разливов, по самой нижней части течения Снова, от м. Седнева, производится небольшое судоходство, а именно в небольших берлинах и байдаках доставляется хлеб в г. Чернигов и далее по р. Десне” 74.
1666 р. – Переписна книга Чернігівського полку містить відомості про мешканців Седнева. Ось зразок подвірного перепису по місту Седневу: “Мещанин войт Прокофий Круглик, у него сын Степан да брат Максим, лошади у него есть, торговый человек. Положено на него денежного оброку рубль, а по молороссийски пять золотых”. З цього перепису Седнева довідуємося, що міщанин Кіндрат Леонов (тобто Леонович) є шинкарем, у нього син Васька; у міщанки вдови Ганни є зять Наум і син Тимофій, вони “торговые люди”; Юрій Биховець також належить до торгових людей, має коня; Михайло Данилов – гончар; серед седнівців також – Федір Гребенюк, Анатолій Куроїд, Яків Півдід, Григорій Різник. Переписна книга свідчить, що “под самым городом на реке Снов гребля от вала (…), на гребле млин о пяти колесах хлебомельных да шести колесах, оджо ступное и валюшное. Держит тот млин седневской Прокофей Ефимов, а хлеба отбирают с того млина в государеву житницу две доли, а третья доля мельнику. На той же гребли другой млин о двух колесах хлебомельных, а держит тот млин седневской мещанин Степан Лопата…млин черниговского по Степану брата, что прежь сего бывал в гетманской (канцелярии) писарем… млин черниговского козака Василия Знанова…козака ..Симона… седневского козака Микифора Григорьева… седневского козака Калинника… И в городе Седневе мещанских пахотных людей тридцать дворов, ремесленных и (…) сто дворов, промышленных и торговых людей пятьдесят один двор. И всего сто шестьдесят четыре двора, людей у них двести девеносто шесть человек. И у пашенненных людей тринадцать дворов и у них деветь лошадей и шестнадцать волов… На промышленных и на торговых людей на петдесят и на один двор положено денежного оброку двадцать восемь рублев двадцать пять алтын. На ремесленных людей на сорок на деветь дворов положено денежного оброку двадцать четыре рубли три алтина две деньги. На убогих мещан на пятьдесят на один двор положено денежного оброку десять рублев тринадцать алтын” 75.
1674 р. – у Седневі перебував Феодосій Углицький, який оглядав водяний млин на Снову, що належав Чернігівському Єлецькому монастирю 76.
1690 р. – коштом чернігівського полковника Якова Лизогуба за сприяння священика Стефана Григоровича у Седневі побудовано церкву Різдва Богородиці. “По резолюции… Консистории 1880 г. 17 марта переименована из Рождества-Богородичной в Воскресенскую церковь, о времени построения которой отпразднован двухсотый юбилей 1890 г. апреля 6 дня; каменная, колокольня 1856 г. построена частию иждивением полковника гвардии Илии Ивановича Лизогуба, и частию на церковную сумму. Престолов в ней три: главный во имя Воскресения Христова, правосторонний во имя Рождества Богородицы, левосторонний во имя святителя Николая Чудотворца” 77. У 1914 р. у церковній бібліотеці для читання знаходилось 160 томів 78.
Седнівські мумії – виявлені у 1924 р. у підземній крипті Воскресенської церкви. Являли собою добре збережені поховання ХVІІІ – ХІХ ст. із зразками одягу, тканин, взуття, які надійшли до музеїв Чернігова та Києва 79.
Священики Білозерський (до 1788) 80, Михайло Білозерський (1822) 81, Василь Білозерський (1848 – 1868) 82, Стефан Григорович (1875 – 1880)83, О.К. Неаполітанський (1896) 84, Микола Германов (1900) 85, Ісак Митрофанович Піневич (1902 – 1911) 86, Микола Михайлович Мисловський (1911 – 1919) 87;
псаломщики Петро Рубановський та Олександр Росинський (1900 – 1905) 88, Михайло Павлович Стишковський (1905 – 1908) 89, Григорій Ісакович Воскресенський (1908 – 1909) 90, Филимон Бориславович Черняховський (1909 – 1919) 91; дячки Олександр Білозерський (1848) 92 та Антоній Корноух (1857 – 1875) 93; пономарі Михайло Зенелов (1848) 94, Михайло Іванович Білозерський (1948 – 1850) та Єфим Кисель (1875) 95; ктитор Яків Крупицький (1779) 96; церковний староста Єфим Усатий (1822) 97, козак Михайло Андріїв Демьянченко (1902 – 1914) 98.
На церковному цвинтарі поховані козачка Євдокія Олександрівна Яцкова (1821 – 1904) 99, дружина протоієрея Марія Миколаївна Григоровичева (1828 – 1904) 100, міщанка Ганна Олександрівна Довгелева (1847 – 1907) 101, козачка Глікерія Саввична Сказка (1852 – 1907) 102, удова псаломщика Покровської церкви м. Ніжин Марія Леонтіївна Сидоренко (1846 – 1911), донька священика Антонина Ісаківна Піневич (народилася та померла 1905 р.) 103.
Філарет (Гумілевський) про Георгіївську церкву (побудована 1715 р.) зазначає: “в дотатарское время обыкновенным делом было посвящать храмы вм. Григорию то из седневских церквей храм св. Георгия должен быть признан современным основанию седневского городка. В 1767 г. церковь св. Георгия была обветшавшею, служение в ней не совершали, а служили в храме Покрова Богородицы… Но вскоре после того храм св. Георгия возобновлен, а Покровский перенесен на кладбище” 104. У 1905 р. згадується “приписная церковь в деревне Черныш” 105. У 1914 році в церковній бібліотеці знаходилось 250 томів книг для читання 106.
Священики Стефан Филипович (1677 – 1692) 107, Стефан Баран (1812 – 1815) 108, Василь Баранов (1822) 109, Анатолій Пекаліцький (1848) 110, Поліевкт Васильович Кашпуров (1859 – 1891, народився в Седневі) 111, Михайло Прокофійович Домарчук (1899 – 1905) 112, Віталій Слюсаревський (1906 – 1911) 113, Карпо Андрієвський (1911) 114, Микола Іванович Корнієвський (1913 – 1919) 115, Федір Оглоблинський (з 1919), Микола Аманов (1919) 116;
псаломщики: Яків Пантелемонович Стишковський (1871 – 1917, у 1897 р. нагороджений медаллю за працю по народній освіті) 117, Іван Любенко (1909) 118 та Євдоким Єрмоленко (1917 – 1919) 119; дячок Петро Терентійович Аєнков (1848) 120; пономарі Олександр Михайлович Білозерський (1847 – 1869) 121 та Антон Корноух (1848 – 1857) 122; церковний староста Кирило Простах (1822) 123; голова попечительної ради церкви козак Корнелій Кирієнко (1887) 124; староста козак Сафоній Микитович Балика (1904 – 1914 ) 125.
На церковному цвинтарі поховані дворянка з Черниша І.П. Ревинець (1836 – 1908), псаломщик Яків Пантелемонович Стишковський (1846 – 1917) 126.
Успенська церква у Седневі “построена в 1860 г. иждивением помещицы вдовы штабс-капитана Марии Яковны Бутовичевой, а в 1868 г. к ней пристроены два каменных придела, частию на церковную сумму, а частию на пожертвования той же Марии Бутовичевой и церковного старосты купца Петра Усатого. К ней с правой южной стороны алтаря пристроена в 1883 г. каменная ризница иждивением статского советника Флегонта Ивановича Пекура, в 1905 г. с северной стороны алтаря пристроена каменная пономарня иждивением статского советника Симеона Ивановича Войцеховича. В 1881 г. к церкви пристроена каменная колокольня. В начале 1899 г. на средства попечительства и добровольных пожертвований прихожан в память о созыве народов Государем Императором Николаем ІІ на конференцию в Гаагу для изысканий средств к разоружению армий и возведению мира во всем мире приобретен полный гармоничный звон числом 7 стоимостью 930 руб. В церкву внесен на вечное время вклад от помещицы Марии Бутовичевой 250 руб. и купцом Дамианом Бондаренко – 400 руб.” 127. У 1914 р. в церковній бібліотеці знаходилось усього 28 томів книг – “церковная библиотека весьма скудна” 128. Церковна школа грамоти відкрита 27 вересня 1912 р. священиком Миколою Покровським. У ній навчалось 5 хлопчиків та 19 дівчат 129.
Священики Олександр Левицький (1873) 130, Стефан Чикилевський (1875 – 1876), Назарій Неаполітанський (1883) 131, Василь Іванович Левитський (1893 – 1908) 132, Василь Азбукин (1908 – 1911) 133, Микола Миколайович Покровський (1912 – 1917) та Василь Петрович Никулицький (до 1917) 134;
псаломщики Яків Пантелемонович Стишковський (1868 – 1871) 135, Антон Корноух (1875 – 1883) 136, Антон Васильович Ярапачев (1892 – 1895) 137, Іван Якимович (1900) 138, Василь Григорович Биструков (1903 – 1909) 139, Аркадій Микитович Короткевич (1910 – 1914) 140; пономар Олександр Михайлович Білозерський (1837 – 1847) 141; голова попечительної ради церкви купець Петро Олексійович Батурин (1877 – 1879) 142; старости козаки Григорій Михайлович Хмарний (1896 – 1905) 143 та Стефан Ігнатійович Лемешко (1914) 144.
На церковному цвинтарі поховані міщанка Марія Василівна Батурина (1849 – 1917), козак Григорій Михайлович Хмарний (1849 – 1917) 145.
Покровська церква в Седневі “построена была первоначально в местности Пекурах м. Седнев 1715 г. старанием сотника Петра Войцеховича, а с разрешения Архиепископа Павла перенесена на седневское общественное кладбище старанием титулярного советника Якова Бутовича, церковного старосты Воскресенской церкви казака Алексея Батурина и священника Василия Белозерского, обновлена 1853 г., также иждивением Якова Бутовича и старосты Алексея Батурина. В 1858 г. выстроена колокольня иждивением церковного старосты казака Алексея Батурина” 146.
Священики Єрофій Строцький (1732) 147, Марко Корноух (до 1830 р.) 148, Стефан Чикилевський (1868 – 1875) 149; псаломщик Антон Корноух (1875, народився в Седневі) 150; староста козак Василь Савинович Крепкий (1904 – 1905) 151.
Філарет (Гумілевський) зазначає: “что касается до загородного, Николаевского храма, известного по памятникам ХVІІ ст., то он давно заменен храмом Воскресения Христова”. Священики Василь (1677), Іван (1732), Однорал (1804) 152.