Шуба Петро Кузьмич – уродженець Анисова, у 1910 р. склав екзамени до Київського автомотоклубу на право водіння автомобілем та став одним з перших водіїв у Чернігівській губернії.

Левицький Микола Герасимович (1889 – 1961) – художник, педагог. Народився в Анисові. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, продовжував освіту самостійно (1915); мобілізований до армії (1916); працював вчителем в Анісові; секретарем губ наросвіти та вчителем в школах Чернігова (1927); здав екстерном екзамен на звання викладача малювання та креслення при Строгановському художньому училищі в Москві (1928); працював у бригаді колективізації сільського господарства в Ріпкинському районі (1931); евакуйований в Сумську область, хутір Воздвиженськ, де підтримував тісний зв'язок з партизанами, виконував окремі доручення (1941 – 1942); інспектор Курського облвно (1943); старший викладач креслення і малювання в Курському суворівському військовому училищі (1943 – 1955). Нагороджений медалями “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.”, “30 років Радянській Армії і Флоту”, “За бойові заслуги”.

Беліч Ілля Іларіонович – у 20-х рр. ХХ ст. перший голова Лукашівської сільради. Після служби в царській армії працював на будівництві залізниці на Далекому Сході. На початку 1918 р. повертається в Лукашівку. У 1920 р. вступив до лав партії більшовиків. Приймає активну участь у встановленні радянської влади в селі – виступає на мітингах, вирішує селянські суперечки про угіддя, відкрив сільбуд, організовував кооперацію, набирав і навчав пожежну дружину. 7 вересня 1928 р. за пропозицією голови сільради і секретаря партосередку Іллі Беліча загальні збори жителів села ухвалили виселити з Лукашівки та Напорівки незгодних з політикою більшовиків. Через чотири дні пострілом у вікно вбивця смертельно поранив комуніста.

Положухно Іван Парфенович (1900 – 1983) та Лобода Марія Петрівна (1909 – 1992) – ветерани колгоспного виробництва, у листопаді 1969 р. загальними зборами колгоспників ксп “Всесвітній Жовтень” першим у Чернігівському районі присвоєно звання “Заслужених працівників сільського господарства”. Тоді все село прийшло в Будинок культури, щоб висловити свою повагу й шану ветеранам.

Герасименко Андрій Степанович (16.09.1916 – 26.02.1984) – народився в Анисові, після закінчення початкової школи працює в колгоспі спочатку рядовим колгоспником, а з 1936 р., після закінчення курсів бригадирів, бригадиром колгоспу. З перших днів Великої Вітчизняної війни бере участь у боях на фронтах війни проти німецько-фашистських загарбників. За бойові заслуги нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За взяття Праги”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війни 1941 – 1945 рр.”. З 1946 р. працював головою колгоспу “Всесвітній Жовтень”, Герой Соціалістичної Праці (1958), депутат Верховної Ради СРСР двох скликань (1954 – 1962), делегат ХХ (1956), ХХ1 (1959) та ХХІІ (1961) з’їздів КПРС, делегат ІІІ-го Всесоюзного з’їзду колгоспників (1969), делегат ХХІІІ (1966) та ХХІV (1971) з’їздів КПУ. Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Прапора, Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1966, 1976); медалями ВДНГ СРСР – малою золотою (1955), великою золотою (1956), малою золотою медаллю та автомашиною “Победа” (1957), золотою (1963), срібною (1965) та Почесною Грамотою ВСГВ СРСР (1958); його ім’я заносилося на обласну Дошку пошани (1954) та до районної Книги трудової слави (1972). У 1967 р. видавництво “Урожай” у Києві видало книжку А.С. Герасименка “Колгосп краю поліського”.

Лисенко Василь Федорович (31.01.1921 р.н.) – працював завідувачем машинно-тракторним парком сільгосппідприємства, Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977), нагороджений орденом Леніна (1972), нагороджувався медалями ВДНГ СРСР.

Черковська Олександра Іванівна (1924 – 2000) – рішенням бюро Чернігівського обкому КПУ і облвиконкому нагороджена в червні 1962 р. знаком “Знатний кукурузавод України”, у 1961 р. одержала по 90 цнт зерна кукурудзи з кожного гектара.

Дмитренко Олексій Якович (5.02.1930 р.н.) – знатний картопляр України, у 1963 р. очолив механізовану ланку, одним з перших в Україні повністю механізував усі роботи по вирощуванню картоплі, Герой Соціалістичної Праці (1966), нагороджений орденом Жовтневої революції (1976), лауреат Державних премій УРСР (1966, 1977), делегат ІІІ-го Всесоюзного з’їзду колгоспників (1969), депутат облради (1975 – 1979), у жовтні 1967 р. за успіхи, досягнуті у виконанні виробничих планових показників занесений до обласної Книги Трудової Слави, до районної Книги трудової слави (1972) та у 1974 р. до Книги пошани районної газети “Шляхом комунізму”; удостоєний найвищої нагороди ВДНГ СРСР золотою медаллю (третьою у січня 1969 р. та 8 лютого 1973 р.) та срібною (1965). У вересні 1970 р. проходили зйомки телевізійного фільму про роботу картоплярів механізованої ланки Героя Соціалістичної Праці О.Я. Дмитренка (автор та постановник фільму Євген Ульшин, оператор О. Єрмольчик). У 1972 р. вийшла його книжка “Господар землі – механізована ланка”.

Лисенко Олександр Степанович (1936 – 2000) – уродженець Анисова, обирався головою обласної ради (1991 – 1994).

Вареник Михайло Андрійович (1937 – 1999) – з Лукашівки, працював ланковим механізованої ланки, нагороджений орденом Леніна (1977), у 1971 р. занесений до обласної Книги Трудової Слави.

Чоботок Марія Андріївна (1937 р.н.) – нагороджена знаком “Знатний кукурузавод України” (1962), у 1961 р. одержала по 70 цнт зерна кукурудзи з кожного гектара.

Ребенок Михайло Никифорович (1938 – 2002) – член Національної Спілки журналістів України, редактор газети “ЧЕКСІЛ” на КСК, гуморист, поет, твори якого друкувались у газетах “Наш край”, “Деснянська правда”.

Пінчук Тетяна Володимирівна (3.05.1961 р.н.) – оператор машинного доїння ПОП ім. А.С. Герасименка, Заслужений працівник сільського господарства України (1999). Посвідчення і почесний знак на урочистостях у Києві вручив Президент України Л.Д. Кучма.

Ганжа Микола Миколайович (20.04.1965 р.н.) – уродженець Анисова, голова сільгосппідприємства “Новий шлях” с. Піски (1996 – 2001 та з 2005 р.), заступник голови Чернігівської райдержадміністрації (2001 – 2002), голова Куликівської райдержадміністрації (2002 – 2005).

ХІІ – ХІІІ ст. – у Анисові та його округи виявлено залишки поселень часів неоліту, бронзи, раннього заліза (V – І тис. до н.е.), періоду Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.). Біля с. Анисів знаходиться археологічна пам’ятка “Селище”, у заплаві лівого берега р. Десни на берегах стариць Глушець і Комарівка в урочищі Селище. Відоме з 1948 р., досліджувалося 1985 р. У 1958 р. встановлено ботанічний державний заказник місцевого значення “Татарська гірка” (“Анисівська дача”), 2 га. Ділянка соснового лісу на лівобережній заплаві ріки Десни, віком понад 50 років. Місце поселення давньої людини бронзового віку, а також місце першого запеклого опору Чернігівських дружинників проти татаро-монгольської навали у жовтні 1239 р.
1640-ті рр. – біля хутора Анисів розбудовується ставкове господарство.
1650 – 1998 рр. – Митрополит Київський Сильвестр Косів подарував Георгіївській церкві в Анисові антимис. Церква в селі з часів Київської Русі. У 1763 р. “…построена тщанием Черниговского Успенского Елецкого монастыря” та у 1901 рр. перебудовувалася. Церковно-парафіяльне попечительство діє з 1874 р. У 1914 р. церковна бібліотека налічувала 40 книжок для читання. Церковна школа навчає 11 хлопчиків та 16 дівчат. З 1998 р. діяльність церкви відроджена.
У Лукашівці Вознесенська церква згадується з 1781 р., дерев’яне приміщення побудоване “…старанием прихожан…” в 1800 р., а у 1861 р. оновлене; дерев’яна дзвіниця. З 1875 р. діє церковно-парафіяльне попечительство. У 1905 р. зазначалось, що “в церковной библиотеке книг очень мало”. У 1913 р. освячено нове приміщення, а в 1988 р. знову відкрито для церковнослужіння.
Священослужителі: священики Георгіївської церкви – Миткевич (1768), Симеон Панасієвич Техановський (1816 – 1829), Михайло Миткевич (помер до 1865 р.), Кирило Григорович Сербинович (1855 – 1856), Сімеон Гаврилович Русанович (народився в Навозах, 1857 – 1875), Федір Норчевський (1860 – 1891), Лаврентій Іванович Карпенко (1888), Олексій Григоренко (1896); Василь Павлович Воронкевич (1902 – 1917), Гаврило Гаранько (1917 – 1919);
диякон Андрій Васильович Стефановський (1820 – 1829), псаломщики Микола Федорович Вакуловський (1834 – 1844), Іван Миколайович Вакуловський (народився в Лукашівці, з 1873 р.), Герасим Федорович Левицький (1885 – 1919), дячок Пилип Феодорович Вакуловський (1833 – 1860); пономарі Євфімій Волинський (1823 – 1827), Микола Пилипович Вакуловський (1860 – 1867); церковні старости селянин Антоній Григорович Кравченко (з 1905), козак Стефан Косьминович Шуба (з 1914 р.).
На церковному цвинтарі поховані: козак Моїсей Федорович Дмитренко (1869 – 1917), козак Ілля Клавдійович Молибога (1847 – 1917), селянка Матрона Гаврилівна Молибога (1865 – 1917), козак Захарій Васильович Шуба (1835 – 1917), вбитий у бійці селянин Микола Митрофанович Вершко (1898 – 1918), козачка Марія Омелянівна Молибога (1891 – 1918), випадково вбита червоноармійцем Марфа Дмитрівна Даниленко (1897 – 1919), вбитий в Янівці 3 листопада червоноармієць Спиридон Андрійович Луговий (1890 – 1919), вбитий в Чернігові червоноармієць Філарет Стефанович Герасименко (1897 – 1919), Ганна Андріївна Куча (1869 – 1919), Серафим Ігнатійович Миненко (1906 – 1919), Георгій Деміанович Шуба (1960 – 1919), Іларіон Степанович Чмель (1905 – 1919), Олександра Прокопіївна Дуденко (1901 – 1919), Наталія Євдокимівна Лисенко (1861 – 1919), Микола Петрович Маєш (1841 – 1919),
священики Вознесенської церкви – Євтихій Димаревський (1814 – 1817), Кирило Григорович Сербинович (1875), Іоан Петрович Елланський (1904 – 1905), Федір Ковалевський (помер до 1912 р.), Іван Облокевич (1901); Костянтин Костянтинович Промислов (1900 – 1918), Балашевський (1918), Герасим Шунок (1918 – 1919); псаломщик Микола Федорович Вакуловський (1854 – 1875), Федір Іванович Рильцевич (1884 – 1900, 1905 – помер до 1912 р.), Федір Федорович Ковалевський (народився в Ковпиті, 1912 – 1919); пономар Микола Блажевич (1844), дячок Михайло Вакуловський (1844); старости Спрома (1814 – 1815), Антон Солоненко (1818), козак Олексій Стефанович Пац (1903 – 1905), Максим Мокійович Боярченко (1912 – 1914).
На церковному цвинтарі поховані: священник Костянтин Костянтинович Промислов (1874 – 1918), дружина псаломщика Олександра Федорівна Ковалевська (1875 – 1919).
1666 р., 12 квітня – грамотою російського царя Олексія Михайловича Єлецькому монастирю підтверджені права на володіння селом.
1672 р., 22 червня – перевіз біля Анісова гетьман України Самойлович надав у власність Єлецькому монастирю. Згодом права монастиря на цей перевіз у грудні 1687 і червні 1699 рр. підтвердив гетьман І. Мазепа.
1672 р., 10 серпня – “архимандриту Черниговского Елецкого монастыря Иоанникию Голятовскому дана царская жалованная грамота Алексея Михайловича, утверждавшая за Голятовским архимандрию Черниговскую и за последней все прежние и новые ее маетности – села, деревни, хутора и пр… Онисов, х. Онисовский, Напоровка, серединка, Сядричи, Юрьевка, Пыжовка, мельницы под Седневом…”.
70-ті рр. ХVІІ ст. – у селі нараховується 77 дворів, в них мешкало 618 чоловік. На території села жили козаки та монастирські селяни.
1730 р. – за “Генеральним розслідуванням про маєтності Чернігівського полку” про Лукашівку зазначається: “в деревни Лукашовки… люде называются подсоседки…было 6 дворов на чин полковничий, но з тех два двора безнаследно вымерли, третий двор козацкую служит службу, а три двора подсуседков и ныне на чин полковничий надлежат.
Деревня Лукашувка… владеет черниговского полку значковый товарищ Николай Тризнич, по универсалу гетьмана Скоропадского, данном 1712 году до ласки войсковой. Оные деревни Лукашувка…, по сказки тих же деревень старожилов, казаков и мужиков, были во владении сотников полковых черниговских Силича, Старушки, Донца, Маценка, Малявкы; а после Лукашувка отдана выбельскому сотнику Лобку… после оных сотников владел оными же деревнями полковник чернеговский Евфои Лизогуб, а после, по дачи гетмана Мазепы, стал владеть сотник слабинский Иван Тризнич, и ныне сын его Николай Тризнич, сотник выбельский, оными деревнями владеет… гетманские подлинные универсалы… в Мазепином в 1699 году…, гетман Скоропадский…одним универсалом 1712 году, … другим 1714 году…”.
1754 р. – річка Стрижень “за городом Черниговым впала в реку Десну подле перевоза Онисовского”. З опису Єлецького монастиря 1762 р.: “Там же на реке Десне перевоз зовемый Онисовский; при нем поромов однобайдачных два; дуб плавный еден; над берегом от села Онисова хата перевозницкая рубленная з сенцямы и коморою покрытые соломою; выше перевоза на реке Десне ладейная мельница на двох байдаках о едном коле мучном”. У 1784 р. зазначалось, що перевіз неподалік села Анисів “на Десне реке, по проселочной дороге – 1, был Черниговского Успенского Елецкого монастыря, казенный”.
1767 р. – з Румянцевського опису Лівобережної України: “с. Онисов, при речке Десне. Церковь великомученика Георгия. Казачих дворов – 54, крестьянских дворов – 54, владения Елецкого монастыря.
с. Лукашовка, при болоте Жабинке. Церковь во имя Рождества Христова. Казацких дворов – 36, крестьянских дворов – 9, владения бунчукового товарища Николая Тризны. Из универсала Мазепы 1699 г. видно, что с. Лукашовка надана была Ивану Тризничу, сотнику слабинскому”.
1781 р. – з опису Чернігівського намісництва: “Село Лукашовка… лежит на ровном месте, по левой стороне речки Уздвижи, на проселочной дороге; лесу здесь строевого и дровяного, також земли пашенной и сенокосной не достаточно и покупают лес в селах Орловке, Грабовке и Буде, а землю взаимствуют с половины в Буде. В том селе церковь деревянная – 1. Дом сотника выбельского Тризны, о 3-х покоях. Сотник – 1, асаул сотенный – 1, церковник – 1, казаков выборных – 7 – – 9, подпомощников – 27 – – 27, посполитых на ранг бригадира и полковника черниговского Милорадовича принадлежащих – 2 – – 2, подданных обозного полкового Тризны – 8 – – 2, сотника выбельского Тризны – 8 – – 9, писаря сотенного Станкевича подсуседческая 1 хата. А всего обывателей: дворов 52, хат 70.
Хутор черниговского Елецкого монастыря, от Лукашовки в 2-х, от Количевки в 4-х верстах, лежит при речке Уздвиже. На коей плотина с мельницею о 2-х колах, в нем подданническая 1 хата.
Село Онисов, владения черниговского Елецкого монастыря, лежит частию на возвышенном месте, а частию на низавом ровном, при дороги проселочной, лесу здесь строевого и дровяного нет, а покупают оной в Буде. Грабовки и Орловки; земли пашенной и сенокосной луговой, посредственно довольно. В том селе церковь деревянная – 1, священник – 1. казаков выборных – 7 – – 8, подпомощников – 10 – – 10, подданных монастыря Елецкого – 72 – – 81, подсуседков сотника полковой черниговской сотне Якова Тризны – 2 – – 2; итого обывателей дворов 91, хат 101”.
1795 р. – у Анисові 108 дворів, 97 козаків та 322 державних селян (колишні монастирські).
1814 р. – здійснюється торгівля напоями.
1833 та 1839 рр. – селяни потерпають від неврожаю та виявляють бажання переселитися до Кавказької області.
1838 р. – губернські органи управління розглядають справу про будівництво в Анисові приміщення волосного управління.
1844 р., 14 січня – губернська газета “Черниговские губернские ведомости” друкує оголошення “…на отдачу в оброчное содержание следующих статей: рыбные ловли – при селе Онисов – 5”.
1857 р. – постраждалим від пожежи в Анисові надається грошова допомога.
1877 р. – село Анисів з хуторами Анисівка, Червяка, Єньків, Гармашня та д. Напорівка. З статистичних відомостей про села: “х. Червяка – один двор мещанский, х. Еньков – 4 двора: из них один двор мещанский, а три – крестьян собственников, был х. Магистратский, состоявший из одного двора (думского), он уничтожился лет 7 назад по причине пожара, в нем жили прикащики над лугами евреев-арендаторов; при речках Иржавец и Лыбеди; малороссы и одна семья евреев в Анисове и одна семья в Еньковом хуторе; один шинок в Анисове находится на землях общества казенных крестьян, а дом принадлежит Исаю Дробинскому, Енькивский шинок находится на землях шинкаря еврея Нохима Резина; хлебозапасный магазин в Анисове; школы нет; покупают кирпич в Чернигове и в Баклановой Муравейке у Ясновского; озера Глущец, Старуха, Комаровка, Кривое (Лопуховатое), Галин, Плетни, Пригон, Торчин, Бузова, Колы, Верхнее-Старое, Засыпное – все эти озера думские, они сдаются в аренду. Рыба: лины, окуни, лящи, плотки. Рыбу в этих озерах с половины (наловленная рыба продается в Чернигове и деньги делятся попалам); три олийнци клиновые, одна кузня; топят соломой и хворостом”.
Біля села Лукашівка хутір Трізничкин: “х. Тризничкин выстроен в 1874 году, в нем помещается скотный двор, зимой там не живут, а только летом, одна двухэтажная хата; река Здвижа; малороссы и две семьи евреев; есть большая семья – козак у которого 4 женатых сына и 1 холостой; один шинок, содержится евреем Мойсеем Гайковичем, нанимается у козака; 2 олейницы клиновые, одна кузня Тризнина; в аренду отдают имение Тризны, отдано в 1876 г. за 1300 руб.; череда одна, пастухов 3, пастухи получену плату делят промеж себя сами – от крупной рогатой 25 коп., от свиней 20 коп., от овцы 5 коп.; имение дворянки Марии Дмитриевны Тризны”.