(збережено стиль і специфіку "талайовської гуторкі")

Про Марка Самка й Абеля

Жив колись у Талайовці по трасі на Прилукі єврей по імені Абель. Вин торгував зерном - у людей приймав овес, гречку, просо, пшеницю, ячмінь. А в селі була сім‘я Самків. Були це брати – Хведор, Арсентій, Трохім. І серед них один Марко. Цей був ничим на замітний, даже по росту менший од своїх братив, а силою вин виділявся величезною. І от приносить вин мішкі – два на спині, два попид рукі - овес, шоб здать цьому Абелю. Ну от з ним розщиталися, сидить вин... А в Абеля серед двора така колода, а на ний цеп і великій замок. І на цьому цепу нанизани гірі – на фунти, а тоді на пуди. І разом було десь двадцять п‘ять пудов. А пуд – шіснадцять кілограм.
Дак от Марко сидить і каже Абелю:
- Слухай, - каже, - а нашо ти ото нанизав гірі й замкнув замком?
- Е-е, Марку! На те, щоб ніхто не вкрав.
- Як це „не вкрав”?
- А так, що по одній гирі розтягнуть...
Марко каже:
- Дурний ти, Абель, хоч ти й єврей. Так, хоч одну гірю визьме чи дві. А так усі забере...
- Як це „всі забере”? Ану сам попробуй...
- Спорим?...
Поспорили.
- На скількі?
- На дві кварти.
А кварта – це літра.
- Ану ж пробуй!
А цеп закований прибоями в пень. Марко пидходить, смиконув руками, вирвав оці конці, соєдинив цеп, прибой закрутив руками. Узяв за ці конці цеп, стряхнув, закінув на плечі... і пошов.
От Абель:
- Марку, вернись! Марку, вернись!
Марко став, повернувся, скідає з плечей гірі...
- Шо таке?
- Вернись! Неси назад!
Марко каже: - Як три кварти даси, дак принесу.
- Три буде!
Ну, тоді вернувся вин, оддав.

(Далі буде)

Добавлено (Сегодня, 10:40)
---------------------------------------------
Про Марка Самка й борця

А тоді в Макійовці за Лосиновкою була ярмарка. Вона й зараз є, а тоді – Прилуцькій район, Бобровицькій – десь аж три райони з‘їжджалося на празники, на храм куплять живность – там свині, телята, корови продавали. Ну, ярмарок був. Ну от, поїхали й з Талайовкі на ярмарок. І поїхав батько наш із дідом. Мо‘ такий був – годов восімнадцять, може. Приїхали, каже, а на площаді в Макійовці, розположені такі доскі - і там борці. Ну, заробляли гроші. Броються, а люди дивляться.
Пид‘їхали батько наш із дідом. І брати Самкі приїхали. Ну й вони борються-борються там, а брати знають, яка сила в Марка, ну й талайовські ж там дядькі, кажуть:
- Марку, пойди поборись. Тобі там із ціми борцями робить нічого!
Марко стісняється: це ж воно там борець! А вони чи не з Полтави приїхали, ці борці... І от виходить борець - такій, тикі очи блистять – такий здоровий, жирний, намазаний.
А брати:
- Да пойди, Марку! Да пойди! Ми тебе й вгостимо, ми тобі й те, й се...

Ну, штовхнули його: Йди!
А видтиля цей, которий веде, каже:
- Отут з присутствующих хтось бажає побороться? Може є такий сильний?

Ну, тут кричать усі: - Єсть! Єсть! Марку, йди!

Дивиться, Марко, діваться нікуди – вин іде.
Виходить. Став. Той борець глянув на його, дак Макро, навєрно, на пивметра нижчий.
- Ну, шо? Давай... Бери мене.
Марко каже: - Да ти мене бери!
- Да мені робить з тобою нічого!
Марко тоді розказував: "я так став, одну ногу сюди, другу – туди. Уперся. Вин, каже, ухватив мене: сюди-туди – не одирве. Вин тильки сюди – я, каже, ногу сюди! Вин туди – я на ту сторону. Крути-крутив: – Ану ти бери мене!
Марко каже, - я так собрався, пидхватив його, пидняв...і як бахну об землю!
Так вин, каже, закричав як кабан і, каже, бачу – дак у нього кров тече.
І стала така тишина. Усі ж не поняли в чом діло. А ці ж тоже злякалися, брати: - Марку, сюди давай!
Тут набігла стража, поліція. А Марко на пидводу, каже, і хода! А батько каже, й ми за ними, тікать. Так шо оце така була слава.

(Далі буде)

Добавлено (27-Лис-07, 11:40)
---------------------------------------------
Про Марка Самка й осику

Колись Марків брат Арсентій (Івана Арсентійовича Самка батько), і ще Рибка Прокіп – строїлися ці хлопці. А Марко вже був одстроївся. І от Арсентій строїв собі клуню. Ну й вони прийшли вони удвох до Марка:
- Дай нам воли. З-пид гребелькі привезти осику на сволок.
Клуню як раз строїли.
- Ну, - каже, Марко - беріть.
А казали, шо вин так бідненько жив, цей Марко. Хоч і сильний був, а хазяйнувать якось добре не получалось.
От узяли вони волив – хтось іще й своїх волив, цей своїх – виз розтягнули, поїхали під гребельку… І ось привозять деревину двома парами волив уже пизно-пизно.
А жили вони на третій улиці...
А Марко виглядає. От вони пид‘їхали. - Тпру...
Стали воли. Усі разом перекінули. Осика впала. Сира осика - метров дванадцять!
Ну, йдуть до його:
- Марко! Ось, воли привезли. Ледьві, - каже - притягли.
- А шо ви тягли?
- Да ось, осику.
Дві пари волив тягли. Ну, волив загнали.
Марко каже, - Да шо ви?!! Я, якби знав, дак і воли б вам не дав.
– Чого б не дав?
- Я б цю осику й сам притяг.
- Ану возьми й попробуй хоч перекінуть!
А вин каже: - Якщо возьму, то моя буде ця осика?
Поспорили. От Марко пидийшов, розвернув осику, за окоренок узявся. Положив на хвиртку. А хвиртка на отакіх шулах була. Забора не було, а шули у хвиртці були такі дубови... Положив. Вони дивляться. А тоді зайшов у двир. Плечко пидставив і так пиддіває й туди... Як тилькі отак стало воно посередині - хлопці кричать:
- Марку!
Вин: - Шо таке?
А Прокіп з Арсентійом, і ше хтось там, почиплялися отак утрьох із того боку - на дають!
А Марко плечком і сюди, сюди. А тоді подивився, дак вони всі вже вісять отак. От вин тоді взяв за торець і як шугонув цю осику. Дак вони як груши й розсипалися. Осика впала, а Марко сміється й каже – забірайте.

(Далі буде)

Добавлено (06-Груд-07, 14:39)
---------------------------------------------
Оце тобі, Галько, й Київ!

Колись давно їздили з Талайовкі горшкі продавать. У Ніжин, може в Прилукі, а то хтось аж у Київ їздив. І ось була така сім‘я гончарів, шо на якійсь великій празник кажний год у Київ возили продавать горшкі на ярмарку.
От, значить, собірається батько їхній їхать, а невістка й проситься:

- Возьміть мене, тату, бо я й зроду Кієва не бачила.

Ну, согласився дід. Наскладали на воза горшків, посідали. Хтось уже ж там їх провожає із своїх. Виїхали… А їхать чи цілу нич треба було, чи ше й довше.
От невістка все діда про Київ розпитує: якій там город, які церкви…
Дід, шо знає, розказує. А тоді каже:

- Ти, Галько, пока покеруй кіньми, а я трохі посплю. Бо коні зараз ше дорогу знають, а як уже далі од‘їдемо, то вже ближче до Кієва треба буде за дорогою дивицця.

Задрімав дід. Коні йдуть. А невістка й собі заснула. Тоді прокідається, аж мимо якогось села чи города їдуть. От вона діда й турсає:

- Тату! Тату! Це ше не Кіїв?

Дід очи продер, дивиться…

- Тю! - каже, - ше ж тикі виїхали - якій же тут Кіїв!

Далі їдуть… Знов Гальці шось привиділося. Смикає свекра:

- Тату, може це вже Кіїв?
- Ні, не Кіїв! Рано ше!

Їхали так, їхали. І вона разив мо‘ й десять отако лементувалася: "Кіїв - не Кіїв", шо дід аж розсердився да й прикрикнув на єї.

А тоді діда розморило - пивночи ж толком не спав. І Галька кріпкенько так заснула. А тут десь якесь і перехрестя - може вже якій Козелець чи шо… Коні йшли, ішли, а тоді давай із шляху сходить, а там насип - височенько так… От коні спустилися, а виз у ту долину - як перекінеться! Дід із невісткою з возу як покотяться, а горшкі да глечикі - усі на черепкі! Ше й возом дотрощило.

Дід устав, руками за голову взявся, подивився на невістку й каже:

- Оце тобі, Галько, й Кіїв!

(Далі буде)

Додано (27-Бер-08, 17:26)
---------------------------------------------
Поїхали колись хазяїни орать волами. Батько наш із дідом Хведором… І Самкі поїхали.
А в Самків десь нивка помиж нашої була.
Ну, в нашіх воли добри, дак вони до обіду багатенько й зорали. А в Марка з братами паганенькі воли були. От волив розпрягли, посідали - пообідали, а жарко - робить важко, да й потомилися. Полягали наші батько з дідом пид воза, дрімають... Воли оддихають. А Марко Самко дивицця й каже Арсентію - брату своєму:

- Давай, каже, я за ярмо стану, ти направлятимеш, а я тягтиму, да пока обід да воли ддихають, дак трошкі й пидженемо.

Ну, взялись вони. Раз пройшли, вдруге, втретє… Пидогнали трохі, а тоді дивляцця, люди встають робить, дак вони й кінули.

- Ну, як, - питає тоді Арсентій, - важко?

А Марко каже:

- Да воно й не важко. А тикі невдобно, шо люди дивляцця.