Європейський Союз – це унікальне утворення, яке за півсторіччя «виросло» з 6 до 27 держав-членів, створило територію спільних цінностей, верховенства права, високих стандартів життя, єдиного ринку без кордонів та єдиною валюти.
Але ж шлях до цього був не такий вже й легкий.

Після Другої світової війни кожна з західних європейських країн розуміла, що самотужки неможливо якнайшвидше піднятися з руїн. Це розуміли і Італійці, і Французи, і переможена Німеччина та інші країни.
9 травня 1950 року міністр закордонних справ Робер Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеварної продукції західноєвропейських країн.

18 квітня 1951 – Паризький Договір. Країни «шістки» (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди) підписують у Парижі договір про заснування Європейської Спільноти вугілля і сталі (ЄСВС).

25 березня 1957 – Римський Договір. Створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом)
Мета: створення митного союзу, усунення внутрішніх торгівельних бар’єрів, створення спільного ринку.

19 березня 1958 – Страсбург. Франція – засновано Європейську Парламентську асамблею. Її Президентом було обрано Робера Шумана.

1967 – злиття виконавчих органів на наддержавному тлі, в результаті чого була створена структура інститутів, що забезпечували розвиток євроінтеграції, а саме:
Європейська Комісія (орган виконавчої влади),
Рада ЄС (приймає законодавство ЄС, координує загальну економічну політику країн), Європейський Парламент (має законодавчу, бюджетну та наглядову функції)
Суд ЄС (судові функції).

1 липня 1968 – створено митний союз.

1972-1973 – Перше розширення ЄС: Данія, Ірландія, Норвегія, Велика Британія.

1983 – Декларація про Європейський Союз

1986 – Єдиний Європейський Акт (ЄЄА), що поставив завдання створити до 1 січня 1993 року єдиного внутрішнього ринку; запровадив спільну соціальну політику, політику екології та науково-технічного розвитку. Акт набув чинності 1 липня 1987.
Головне цей Акт поставив питання про утворення ЄС як інституту не лише економічного, а й політичного.

1992 – Маастрихтський договір (Маастрихт, Нідерланди). Міністри закордонних справ та міністри фінансів підписують Договір про заснування Європейського Союзу
Цей Договір був поштовхом до створення і реалізації економічного і валютного союзів.

1997 – Амстердамський договір – Цей договір істотно вніс зміни в установчі документи про ЄЕС та ЄС. Прийняття цього Договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей що були визначені в Маастрихтському договорі.

Особливу роль відіграло укладення в 1997 році Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу. На сьогоднішній день до неї приєдналось 13 країн ЄС: Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, Австрія, Фінляндія, Данія, Швеція. Окрім країн-членів ЄС, учасниками Шенгенської угоди є й інші європейські країни: Ісландія, Норвегія та Швейцарія.

26 лютого 2001 – Ніццький договір де зазначалися механізми спрямовані на поглиблення інтеграції і на адаптацію до майбутнього розширення ЄС.

2002 рік – інтенсивне формування економічного та валютного союзу. Як результат – нова готівкова валюта ЄС – євро.

2. Критерії, які необхідно виконати для вступу до ЄС

Умови для вступу були визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені 21-22 червня 1993 року. Ці умови отримали назву Копенгагенських критеріїв:
- політичний – стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин.
- економічний – існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах ЄС.
- критерії членства – здатність взяти на себе обов’язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу. (конкретизовано 31 критерій членства)

3. Стосунки Україна - ЄС

Стосунки України та ЄС ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництво, що набула чинності в березні 1998 року та Плані дій Україна - ЄС, ухваленому у лютому 2005.

Згідно з ухваленою Спільною стратегією ЄС щодо України, ЄС визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. План дій що був ухвалений в 2005 році підтримує мету України інтегруватися до європейських економічних та соціальних страктур.
Першочергово це: наближення законодавства України, норм і стандартів до законодавства ЄС, підтримка вступу України до СОТ та створення вільної торгівлі ЄС – Україна.

Стратегія має три основні цілі:
- підтримувати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні.
- вирішувати спільні проблеми (захист довкілля, безпека тощо)
- зміцнення співпраці між ЄС та Україною в сферах юстиції та внутрішніх справ.

4. Позитивні наслідки для України в складі ЄС

Переваги в політичній сфері:
1. Гарантія політичної стабільності
2. Гарантія демократії
3. Гарантія безпеки

Переваги в економічній сфері:
1. макроекономічна стабільність (завершення бюджетної реформи, забезпечення незалежності Національного Банку України, створення системи ефективного нагляду за фінансовим сектором)
2. збільшення продуктивності економіки (вільний рух товарів, послуг і капіталів, участь України у спільному європейському ринку буде наслідком підвищення конкурентоспроможності української продукції та збільшення продуктивності виробництва. Джерелом збільшення продуктивності виробництва має стати вільний доступ до капіталу і новітній технологій та ін.)
3. збільшення обсягів торгівлі (за період 1994-2005 років частка українського експорту на той час до 25 держав ЄС зросла з 7 до майже 32 %, а на цей час сягатиме більше ніж 40%. У цей же час частка українського експорту до Росії знизилась із 50% до 17,8%. Є ряд причин, головні: українська продукція стає більш конкурентноспроможною, а РФ почала більше торгувати з країнами сходу).
4. вільне пересування робочої сили (сприятиме обміну досвідом і вміннями між українськими та європейськими працівниками. Внаслідок чого зростатиме продуктивність праці в Україні, збільшуватиметься реальна заробітна платня).

Переваги в соціальній сфері:
1. захист прав працівників (вільне працевлаштування, адекватна оплата праці, гарантії соціального забезпечення, покращення умов життя і праці)
2. реформа соціальної сфери (реформування освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту і страхування)
3. охорона навколишнього середовища