“В азарті і пострілів не чую”

- Почали вчитись стрілять. Журнали повиписували про мисливство, начиталися і давай пробувать. А вперше як стріляли, то зарядили не того пороху. Воно ствол як роздуло на виході! Як нас не повбивало?- тепер уже регоче Валентина. - Купили ваги, стали заряжать строго по нормі. І виходити на полювання. Я взимку як приберусь, то в полі мене від мужика не відрізниш: шапка-ушанка, спортивний костюм, валянки, тепла куртка. Качок тільки так відстрілюю. Як в азарт ввійду, то віддачі в плече від пострілу і не помічаю. Навіть звуку не чую, хоч бахкає добряче. Від пострілу нашої рушниці устояти на місці дещо важко, але я справляюсь.
Валентина Миколаївна ходила на полювання в основному із своїм чоловіком, інколи із ще двома-трьома товаришами.
- Колись хазяйства менше було, то зранку як підемо - до самого вечора полюємо. І їсти нам не треба.
За 17 років жінка-мисливець неодноразово влучила в качку, зайця, лисицю.
- А як на кабана дикого з хлопцями ходили, то вони мене у загін пускали. Одного разу зимою через такі загони зі мною смішно-трагічна пригода сталась. Сніг глибокий, хащі, я ледь лізу по снігу. І наткнулась на льожку кабана. Гукнула чоловікам - тиша. Мене як узяв страх, я зняла куртку і на дуба залізла. Замерзла, а їх нема. Довелось злазить і тікать. Ну, думаю, як заплутаюсь у цих хащах та бурханах, то кабан точно загризе.

Побільше спецій

Зайців сім’я Циганків любить їсти тушеними. Кладуть у м’ясо побільше спецій та масла, тоді воно смачніше, кажуть. А якщо своє порося зарізали і є м’ясо, то впольованих зайців тушать на тушонки.
Певний час допомагали мисливцям Валентині та Миколі собаки такса та фокстер’єр.
- Я за тими норними собаками у Київ спеціально їздила, - каже. - Вони три роки нам помагали. Без собак, бувало, застрелиш качку, а куди вона впала - не знайдеш.
Валентина Циганок вважає, що вона у мисливстві була успішною.
- Я колись обліковцем працювала, то добре вивчила місцевість, угіддя добрі тут були. Знала, де очікуються виводки зайців, де - качок, а де - лисиць.

Це не Австралія

З року в рік мисливство для жінки бачиться по-іншому. Цього року вона ще жодного разу не виходила на полювання.
- Меншає дичини. Скоро та ж качка буде у Червону Книгу занесена. Велике Устя - це не Австралія, де страуси наздоганяють автомобілі на дорогах і змагаються з машинами навперегонки, а тамтешнім людям і не дивно це бачити, - ділиться враженнями від побаченої дичини в Австралії, де Валентина Миколаївна побувала 15 років тому. - Родичі надіслали візу і квиток. За 20 годин перельоту я опинилась на зовсім іншому континенті, з яким знайомилась цілих 40 днів. Мене там все дивувало. Напевно, так як і я дивувала своїх родичів. Побачила озера, на яких стільки дичини! Оце б, кажу, свою рушницю сюди! А вони на мене тільки дивляться великими підозрілими очима і радіють, що я не знаю англійської і земляки не розуміють, що саме я кажу.

Плюс мотоцикл

В УТМРі повідомили, що Валентина Циганок - єдина в районі жінка, яка стоїть на обліку як мисливець, та ще й так багато років. Крім полювання взимку вона із задоволенням сходить і на риболовлю. Як чоловік! А ще вона, як чоловік, легко поїде на мотоциклі.
- Я одна з перших жінок вже досить давно маю водійські права. Недавно на мотоциклі відвозила сестру у Доч на поїзд. Назад так мчала - всі машини обігнала, бо ще й племінника треба було на цей самий поїзд відвезти.
Такі, здавалось би нежіночі, риси притаманні жінці, матері двох доньок, бабусі онучки, депутату районної ради, голові Асоціації сільгоспвиробників, приймальниці молока, наполегливій активістці Валентині Миколаївні Циганок.