Чоловік пошкодив хребет, але групи інвалідності ще не має Долею чоловіка перейнялись сторонні сосничани, які знали його історію і хотіли знайти службу, яка повинна опікуватись такою категорією людей. Аби привернути увагу громадськості до проблеми уродженця с. Нові Млини Борзнянського району, залучили до справи нашу газету. - Чотири роки тому молодий чоловік був засуджений. У в’язниці він отримав серйозну травму спини, перестав ходити, пересувався тільки в інвалідному візку, - повідомили в міліції. - Батьків у нього немає. Спочатку доглядати Матяша забрали його родичі, які живуть у Сосниці. Через деякий час чоловік потрапив до Сосницької реанімації. Його життя врятували, настав час виписувати з лікарні, але забрати його звідти немає кому. Лікарі зверталися до міліції за допомогою з влаштуванням неходячої людини. Він уже давно живе в лікарні. Якось би треба забезпечити дах над його головою, хоча б у будинку інвалідів. У лікарні ми цього чоловіка не застали. В інфекційному відділенні сказали, що його забрали. Знайшли хворого у домі сосничанки Галини Рябець, яка й сама вже 12 років пересувається з допомогою інвалідного візка. - Я вже два роки на ногах не стою, - веде мову Сашко. - Був вантажником - отримав травму хребта. Відвезли до Харківського інституту на лікування. Батьки мої померли (батько був лежачим 11 років), є сестра і три брати, але вони всі мають свої сім’ї, я їм не треба. 4 квітня мене забрала моя тьотя Надія Куц і привезла до себе додому у Сосницю. Через місяць я впав на спину - защепило нерв. Попав у реанімацію. Сказали лікарі, що ходить не буду. Я ніг зовсім не чую. Три місяці життя в лікарні мене так вимучили, нервів не вистачає. Тітка ходила постійно, ліки носила. А тоді мене виписали. Сашко каже, що так втомився від лікарні, що на зоні не було так тяжко. А про те, за що він туди попав, йому і згадувати соромно. Згадує тільки про сина, який живе з мамою, колишньою дружиною Сашка, у Нових Млинах, цього 1 вересня має піти у перший клас. Із собою у чоловіка є чотири його фотографії і кілька фото із похорону матері, де можна побачити рідних братів, сестру і їхні сім’ї. - До тітки знову йти? Так немає куди. Вона сама інвалід ІІ групи, ще й баба у їхній хаті теж лежача, інвалід. За ними самими треба доглядати, а тут ще і я. А з Гальою ми познайомились у церкві, що на В’юнищі, ще напочатку травня, коли я жив у тітки. Галя теж доглядала мене у лікарні. Я й попросився до неї жити. Дякую, що прийняла. Житиму, доки не вижене. Господарка дому каже, що Сашка занесли у її дім на носилках. - Зараз ми чекаємо на документи із Харківського інституту. Треба ж оформити групу інвалідності Сашку, - підтримує розмову Ганна Пантеліївна. - Допомагає з документами його тітка.
2008 © Олександр Майшев
Меню сайту
