 Його мама впевнена, що сина підставили
Про жахливу авіакатастрофу, яка сталась 26 травня у с. Славгород Краснопільського району Сумської області, сосничанка 65-річна Марія Іванівна Барзиловська дізналась із телевізора.
- Я відчувала, що щось станеться, бо з самого ранку носилась із мискою і не могла придумати, що з нею робити, була дуже розсіяна. Мій чоловік 71-річний Анатолій, який майже не ходить після інсульту, дивився телевізор. Коли я зайшла до хати десь у 12 годин, якраз по телевізору казали, що розбився літак. Я зразу зрозуміла, що це наш син Володя, - гірко плаче Марія Іванівна. - Чоловік заспокоював, казав, мо’ то так щось сталося. Я була сама не своя. У 5 вечора повторили у новинах, що пілот таки загинув. Я виключила телевізор і більше не включала, бо чути цього не хотіла, - закривається носовою хустинкою мати Володимира, сльози не дають говорити далі. Харків'янин Володимир Барзиловський обробляв гербіцидами поле агрофірми "Славгородське". Очевидцями трагедії стали агроном і декілька його підлеглих. Вони бачили, як літак впав на землю за 20 м від них і загорівся. Спочатку спостерігачі спробували врятувати пілота, але побоялись вибуху і кинули літак, який вже горів, повідомляли столичні газети. У Володі у Харкові залишилась дружинай 11-річна донька
- Назавтра я з племінником і його дружиною з Броварів поїхали до Харкова. З’їхались всі наші родичі, - продовжує мати пілота. - З моргу як привезли, то труну і не відкривали. Я кричала, хотіла сина побачити. Поставили його у дворі біля його багатоповерхівки. З 9 до 12 години грав оркестр, прийшли всі жителі дому - дуже багато людей було. На мітингу виступав представник департаменту, він сказав, що помилки пілота не було і бути не могло. Якийсь друг падав перед Володьою на коліна, просив пробачення, обіцяв не дати в обіду дружину Валентину і його 11-річну доньку Крістінку. Марія Іванівна має свою версію.
- Я дещо знаю - за два дні до того я не один раз розмовляла із сином по телефону. Він збирався приїхати до нас. То мав би бути його останній робочий день. А вночі напередодні він намагався додзвонитися до мене на мобільний. Видно, хотів щось сказати, - горює мати. - Я після похорону все чекала, що він відкриє двері і зайде до хати, і тільки тепер, коли сорок днів минуло, повірила у те, що сина немаЄ, - з очей покотилися великі краплі. - Я й на похороні називала отих “спасатєлєй” убійцами. Підставили сина? А самі замість рятувати Володю бігали фотографували аварію. І мовчать по сьогоднішній день, хоч би подзвонили. Я їм не можу простити. І закрити справу не дозволю. Відчуваю, що саме це хочуть зробити. Скільки вже тягнеться слідство, до мене ніхто не звертався за показами. А оце стало відомо, що Валентині пропонували трикімнатну квартиру, аби якісь папери підписала. Це ж через квартиру Володя на такій роботі працював, хотів пенсію нормальну заробити і купити трикімнатну. Для дочки старався, бо живуть в однокімнатній, яка колись була гуртожитком. Доберусь до верхів, хай знають. А у керівників тієї фірми совісті немає, вони навіть співчуття нам не висловили. Світлана Душик |
2008 © Олександр Майшев
Меню сайту
