Пілот не дозволив взяти в небо навіть фотоапарат Про репортаж із лавського поля, де підприємство “Зернятко” планувало обробляти озимий ріпак авіаційним способом, домовилися заздалегідь. Але в день зустрічі агроном господарства, центр якого знаходиться у Жовтневому Менського району, подзвонив і сказав: “Погода не льотна, переносимо”. Якось дивно було почути таке, бо ми звикли вживати вираз “не льотна погода” у переносному значенні. А тут - це стосується справжнього літака. Дивлюсь: на небі хмари і вітер. І керівники “Зернятка”, і ріпак, і особливо я чекали, доки розпогодиться, з нетерпінням. Через тиждень дощів і вітрів літак таки прилетів у Лави. Коли ми з агрономом Григорієм Коваленком під’їхали до лавського аеродрому, симпатичний яскраво жовтий літак якраз приземлявся. Не звичайний “кукурузник”, іномарка. Підходимо і роздивляємось техніку. Спереду - кабіна для штурмана, ззаду - окрема кабіна для пасажира, тобто для напарника. Між ними - бак, в який заправляються хімічні засоби. На крилах - отвори, в які наливається бензин. По низу крил - розприскувачі. Ззаду літака - хвіст, спереду - гвинт. З кабіни штурмана виходить льотчик. Знайомлюсь із пілотом. - Андрій я, - посміхнувся серйозний чоловік приємної зовнішності, якому років 40. Андрій мовчки робить свою роботу і на питання не відповідає, переадресовуючи їх агроному. - Цього разу ми обробляємо культуру засобами захисту від хвороб авіаційним способом, тому що погода не дала можливості зробити це механізованим транспортом. Доки дощі зупинились, ріпак виріс високий. Трактори його пошкодять, - пояснює Григорій Іванович. На аеродромі стоїть прилад, який показує, що у повітрі повний штиль. - Це найкращі умови для польоту літака, - кажуть чоловіки. Враховуючи погоду, мій вік (чим більше, тим краще), вагу і розмір талії (чим менше, тим краще), впросилась сісти у кабіну для пасажирів. З собою взяти не дозволили навіть фотоапарат. - Ми будемо маневрувати, всі речі літатимуть по кабіні, - пояснив пілот. - Стане погано - натискайте цю кнопку. Моє сидіння розташоване так, що я дивлюсь у хвіст літака. Справа і зліва від мене - вікна. В салоні - чисто і просторо. Літак завівся, чую з кабіни штурмана: “От вінта!”. “Єсть от вінта!” - вигукнули із злітної смуги. Поїхали. Піднялись у небо, мабуть, метрів на 500. Під нами - Лави, зліва - тоненька дорога на Чернігів, поля, Сосниця... А тоді пілот мене зовсім заплутав, зробивши пару кругів, пролетівши то одним крилом донизу, то іншим, то вгору, то вниз - я заблудилась. Але душа захотіла співати. І дещо не дуже приємні відчуття з’являлись лиш тоді, коли літак різко падав вниз, опускаючись до 5 м над ріпаком. Невдовзі ми приземлились. - Як Ви знаєте, куди летіти? - питаю у штурмана. - У нього є план-схема земель господарства, поле обробляється по сигналу навігатора, - пояснює агроном. А льотчик-киянин Андрій тратити час на розмови про свою рідкісну, як на наш район, професію, не став, скромно кивнувши рукою. Мовляв, не один я літаю. Чоловік ні на хвилину не відволікся від своєї роботи. - Працювати почали о 18 годині. Ввечері не палить сонце і хімзасоби не так випаровуються. Десь до 21 години літак обробить все поле, - сказав агроном.
2008 © Олександр Майшев
Меню сайту
