Отож, історія могили №1.
В кінці вересня 1941 року з тяжкими кровопролитними боями відступала частина радянських військ через Польове. Мирні жителі ділилися останнім шматком хліба з голодними виснаженими в боях солдатами. Вони відступали людськими городами. Одному з них судилося підійти до крайньої хатини. Голодний на ходу встиг вирвати декілька картоплин та вкинути їх до котелка, але зварити їх не судилося. Розлючена господарка, знявши крик, погналася за ним, наздогнала їхнього командира і заявила, що його солдати пограбували її. Командир вишикував їх і попросив господарку вгадати того солдата. Вона вказала. Товариші розстрілювати його відмовились, тоді командир сам розстріляв бідолашного за мародерство.
Комусь із старожилів села запам’яталися такі слова відступаючих бійців: “Далі отого Свиридового лісу він не дійде, там ми його і уложимо”. (мається на увазі - командира. - Авт.). Поховали солдата у кінці городу в неглибокій могилі, земля просідала і ще довгий час виглядали його ноги. Сусідка Мар’я ночами ходила і прикидала їх, адже в село вже прийшли німці.
На солдатській могилі згодом виросла груша дичка. Це вона протягом 60 років служила їй замість хреста. Навколо неї виросли кущі орішника. А в середині 70-х років почалися меліоративні роботи, грушу хотіли викорчувати бульдозером. Жителі села не дали цього зробити. Але дичка згодом сама впала від буревію. Жителі села розказують, що коли померла господарка того городу, то в день її поховання у могилі з’явилась вода, труну опускали у воду.

Історія могили №2.
Південно-західна залізниця розділяє Сосницький район з Борзнянським. Біля котловану залізниці прямо під насипом полотна похований ще один солдат. Тут німці підірвали наш бронепоїзд. Можливо, цей солдат був із бронепоїзда. Десь до 1970 року мій однокласник Коля Лихошерст розкопував цю могилу в пошуках зброї чи патронів. Там він знайшов солдатський ремінь...

Історія могили №3.
В напрямку станції Доч від станції Бондарівка за 1 км від котловану до ялинкового бору жили “новосели”. Біля їхнього житла теж похований один солдат, якому відірвало ноги. Можливо, він ремонтував колію і підірвався на міні. На його могилі був посаджений барвінок.

Історія могили №4.
Одразу за селом Польове в бік станції Бондарівка є брід, на ньому - місток, за ним - невеликий сосновий бір. В центрі цього бору в одній могилі поховані 5 розвідників, які у війну потрапили у добре замасковану німцями пастку. Вони були розстріляні. Очевидно, це було в 1943 р. Ховали розвідників жителі села Павло та Антон.
- А в 1943 р. мій батько на тому місці знайшов снайперську гвинтівку, - завершує Федір Віталійович. - До речі, наша родина втратила на війні чотирьох близьких - дідуся, двох рідних дядьків і одного двоюрідного. Обставини загибелі трьох з них нам вдалося з’ясувати.