Цього понеділка о сьомій ранку на ганку Ощадбанку, в приміщенні якого тепер приймає нотаріус, тупотіли люди. Десять жінок і чоловіків чекали на когось, хто відімкне вхідні двері, аби сісти в теплі. До черги поступово додавалось по одному-двоє. Із Конятина, Волинки, Сосниці, Авдіїівки та інших сіл їхали автобусами та машинами потемну, аби зайняти чергу. Дехто з тих, хто стоїть у числі перших, рвуться на прийом не вперше. Тому знають, що чергу займати краще з ночі. Отож той, хто прийшов сюди після другої ночі, був вже четвертим. Кажуть, йому ще може повезти. А от п’ятий навряд чи встигне до кінця дня потрапити до кабінету нотаріуса. Але люди, навіть одинадцяті в черзі, не розходяться. Мають надію. - Я вже сьомий раз тут. Попала на прийом тільки за четвертим разом, - каже жінка з Авдіївки. - Я теж тут пороги оббиваю не вперше. То документ не такий, то дата не та. Туди-сюди й їжджу, - підтримує розмову жінка із Волинки. - Чого його даром їздити ночами? Зробили б журнал реєстрації, записували б на прийом на конкретний день і не мучили б людей, - всі підтримують таку думку. До речі, уже не вперше повертаємось до цієї проблеми. І прийом по запису пропонувався щоразу. Але така пропозиція нотаріусом відхиляється й посьогодні. І певно, черги займатимуться зночі доти, доки не з’явиться у Сосниці приватна нотаріальна контора. Як у Чернігові. Прийшов, тобі посміхнулися, одразу сказали, що треба, скільки на всі операції затратять часу, гроші заплатив - і з тобою люб’язно попрощалися. Через хвилину ти й забув, що мав клопіт з оформленням якихось документів.
2009 © Олександр Майшев
Меню сайту
