У світлиці 67-річної жінки зараз веселіше: із ріднею ситуація роз’яснилась та й різнокольорові вишиванки додають спокою, і навіть піднесеного настрою. Подушки, простирадла, рушники, серветки, божники і навіть килимок на стіні у вітальні - справа рук господарки. Вони в неї класти нитку хоч гладдю, хоч хрестиком ніколи не відмовляються. Без матері - Вишиваю. Люблю цю справу, - погоджується Ольга Григорівна. - Багато вже моїх вишивок у людей. Рідним пороздавала і знайомим, яким роботи мої сподобались. - Хто навчив Вас? - Та сама. Нікому було вчити. Мати моя померла, коли мені було 5 років. - Де берете нитки і полотно? - На базарі. Зараз такого рядна купити можна, щоб хрестики видно куди класти. Продається тканина по 22 грн. за 1 метр. І нитки теж різні купити можна. - Скільки часу затратили на те, щоб килим вишити? - За зиму справилась. Сподобався? А я спочатку його у шафі тримала. Тоді надумала повісити. От всі тепер і питають, як це я його вишила. А так. Візерунки сама вигадувала, дещо здивилась на фабричних пледах. Нитка за ниткою - і ось він, килимок. - А купити його ніхто не просився? - Та ще ні. Але якщо комусь хочеться таке мати, то я вишию ще, - посміхається жінка. Без батька - А батько Ваш? - Батька у нас із братом не стало ще раніше, ніж матері. Його як забрали на війну, коли мені 3 роки було, так він і не повернувся. Прийшла до Кудрівки звістка, що він безвісти зник. Отож після смерті матері ми жили, де прийдеться. І по людях ходили. Про батька ми мало знали, навіть пам’ятаємо його ледь-ледь. І односельці нам небагато розказали. Чули лише, що батька забрали, убили і все. І мати одразу тоді ще кудись їздила, кажуть. - А у військкомат зверталися? - Так. Але там ніякої інформації не було. Так і жили до 2004 року у невіданні. Не один раз брат і сини мої зверталися до військкомату, але марно. А перед 60-ю річницею Перемоги якось зібралися сусіди одне до одного погуляти і розговорилися, що у Тетяни Бушай є Книга пам’яті. Вона збігала додому, принесла книжку, а там є дані про мого батька Григорія Васильовича Чауса. Написано, що загинув він 1944 року 6 січня і похований у с. Ясенки Липовецького району на Вінниччині. Я брату Миколі на Київщину подзвонила одразу. Ми уточнили і вирішили, що спочатку поїде туди брат. Вони із своїм сином знайшли те село і братську могилу. А от на обеліску із прізвищами якраз вкрали ті плити, де було написане прізвище батька. Їздили до сільради Ясенків, до військкомату у Липовець, там в архівах і знайшли всі документи. Дійсно, наш батько там похований. Подзвонили мені і на 9 травня ми були на могилі батька. Вдруге провідували його на 60-річчя Перемоги. - І після цього до Вас, мабуть, уваги побільшало з боку держави? - Яка увага! Її я ні від кого зроду не бачила. Що дитиною, сиротою бувши, що тепер, - аж засміялась Ольга Григорівна.
2009 © Олександр Майшев
Меню сайту
