Прямий ефір - її робота Молоду журналістку із Сосниці сосничани нерідко впізнають на екранах телевізорів. Так, то наша землячка Олеся Чепурна з’являється у прямих ефірах. Як вона потрапила на телебачення? Про це у День працівників радіо, телебачення та зв’язку й ведемо мову з самою Олесею. - Як ти стала журналістом? - У світ журналістики я потрапила з самого малечку. Ще до школи мені було цікаво переглядати разом з дідусем вітчизняну періодику. Тим паче для мене передплачували цілу низку дитячих журналів. Із неабияким захопленням я чекала батька з роботи, бо знала, що розкаже якусь робочу цікавинку. А вже коли мене з Авдіївки забрали у Сосницю, то фактично з перших шкільних днів я поєднувала навчання із журналістськими буднями. Чи не щодня після уроків йшла до папи у редакцію тоді ще "Радянського патріота" і друкувала на машинці якісь тексти. Інколи разом з батьком їздила в рейди по селах району. Спілкування з різними людьми дуже захоплювало. Хотілося викласти свої враження на папері. Щоправда, в силу дитячого віку доводилося обмежуватися розповідями мамі про побачене і почуте. Згодом почала писати коротенькі замітки до газети. Спочатку районної, а потім в обласні. У 10 класі моя вчителька з української мови і літератури - Лідія Іванівна Решодько запропонувала взяти участь у всеукраїнськ ому літературному конкурсі "Село моє, для мене ти єдине…". Два роки поспіль я ставала лауреатом конкурсу. На нагородженні, спілкуючись із провідними журналістами України, розуміла, що це і є моє покликання. Між тим продовжувала досконало вивчати точні науки. Мама наполягала: я маю йти її шляхом та дідуся - тобто стати викладачем математики. Папа у свою чергу запевняв - Олеся повинна продовжити традиції його роду. Як ви знаєте, крім журналіста Володимира Чепурного в Україні відома ще й поетеса Марія Чепурна, тобто моя рідна тітка. Врешті-решт було вирішено - вступати за двома напрямками - на фізико-математичний факультет і на журналістику. Спочатку були іспити журналістські. І дякуючи знанням, здобутим в Сосницькій середній школі, я успішно все склала. Відтак, точні науки вже не випробовувала. - Коли вперше потрапила на ТБ? - На телебачення вперше потрапила на другому курсі. З "кухнею" теленовин мене познайомив сосничанин Олександр Пилипець. Тоді він був випусковим редактором "Подробиць" на Інтері. І саме Олександр - перший мій телевізійний вчитель-практик. А сюжети в новинах Інтера і робота над проектом "Народна платформа" - перший мій досвід на телебаченні. Крок за кроком, я стала керівником інформаційної служби телеканалу КРТ. Крім того, останнім часом я пишу сценарії програм для інших телеканалів, статті у спеціалізовані журнали, була журналістом і випусковим редактором інформаційної програми "Вести Украина" на російському телеканалі РТР. - Що це таке - ТБ, якщо у двох словах? - Телебачення словами не опишеш. Це треба бачити, відчувати і, головне жити цим. - Скільки людей залишається поза кадром? - Поза кадром більшість телевізійників. Це - оператори, редактори, режисери, звукорежисери, освітлювачі, відеоінженери, архіваріуси, дизайнери, стилісти, гримери, адміністратори… Серед тих, хто в кадрі, існує навіть жарт: товаришувати треба з усіма колегами, особливо з освітлювачами. Мовляв, як у студії виставлять світло, таким ти і з'явишся перед глядачами. -Ти працюєш у прямому ефірі. Скільки часу треба було доводити редакторам свою цю спроможність? - З дитинства мене вчили: щось комусь доводити - справа невдячна. Краще мати мету і впевнено та чесно до неї йти. При цьому не братися за непосильне. Вочевидь, просто прийшов час і мене покликали в прямий ефір. - Якісь курйози з прямого ефіру. - Курйозів багато. Але про більшість я просто не маю права розказувати. Це життя поза кадром. Там під час ефіру і світло в студії може зникти, і включення переплутуються, гості запізнюються… До речі, декому з'явитися вчасно допомагають дружини. Одного разу заступник парламентської фракції Михайло Чечетов їхав до нас на ефір дуже терміново. Сам він не водить машину, а якби викликав водія, то півгодини не вистачило б. Відтак, за кермо сіла його дружина і Михайло Васильович вчасно потрапив на телеканал. - Як взагалі можна потрапити на роботу на ТБ? А як - на рейтинговий канал, наприклад, Інтер чи 1+1? - Знання, талант, наполегливість, бажання вдосконалюватися і вміння не стомлюватися - ось ключ від входу на будь-який телеканал. - Як до твого нинішнього статусу ставляться знайомі, наприклад, колишні однокласники із Сосниці? - Це не статус. Для мене це звичайна робота. Тому і стосунки зі шкільними друзями - звичайні. Крім того, багато з них теж досягли певних вершин. Але, коли, наприклад, збираємося з дівчатами - Юлею Білець, Наташею Пилипенко і Юлею Дейкун - нам є про що поговорити, окрім роботи. Це години щирого сміху, спогадів і неймовірних планів на майбутнє. І я дуже ціную нашу дружбу. Переконана, дівчата теж. І тут робота - не головне. У будь-якому питанні ми готові допомогти один одному. - Чи вважаєш себе зіркою? - Звичайно ні, - сміється Олеся. - Хоча в небі є зірка під поїм іменем - такий подарунок мені зробили друзі на День народження. Для мене ж головне - не зірковість, а людяність. Так мене виховали рідні - перш за все мама і папа, бабуся і дідусь, прабабуся і тітонька, яка мені за сестру. Їм я і вдячна за все, що маю і що ще попереду
Цікаво бачити і знати, що внучка Володимира Івановича Симоненка, з яким ми разом (але кожен окремо) дописували в давні часи до сосницької районки, та ще й вели дискусії (уявляєте: учитель з учнем!), разом були на сількорівських нарадах з Авдіївки в Сосниці, внучка того Володимира Івановича, Царство йому Небесне!, стала також журналісткою.
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
2009 © Олександр Майшев
Меню сайту
