"Картошка - фініш, буряк - фініш", -саме так сказав американець Джон, який уже другий місяць разом з дружиною Аллою гостює у її мами в Авдіївці Познайомила робота Алла працювала в Чернігові на станції юних натуралістів і жила звичним життям. З повною віддачею виконувала свою роботу. Так, як і того дня, коли їй випало зустрічати в Києві волонтера-американця, який прилітав у рамках американської програми “Корпус миру США в Україні” безкоштовно допомагати чернігівським дітям. Алла взяла словник - і вперед. У запальної жінки все вийшло дуже добре - американець вільно спілкувався з нашою українкою. А на одне з побачень обоє забули взяти словники. - Ну, все, подумала я, - згадує Алла. - Побачення пропало. Як ми будемо розуміти одне одного? Але у нас все вийшло. - Мене поставили перед вибором - вивчити або російську, або українську мову, - розповідає тепер вже УКРАЇНСЬКОЮ Джон. - Через три місяці я говорив мовою Алли. До речі Джон, крім англійської та української, володіє ще й німецькою мовою. А також знає декілька авдіївських слів: - Я знаю, що таке “гаманіть”, “хватить”... Не планувала і не мріяла Джон і Алла одружились в Україні. І жили в Чернігові. Алла працювала на своїй роботі, а Джон став вести курси англійської мови у Палаці дітей та юнацтва та в бібліотеці для дорослих. А також одночасно був керівником секції з карате (оскільки і сам має чорний пояс по карате). Але з часом він зрозумів, що жити йому треба таки в США. І став умовляти дружину на переїзд. - Я дуже не хотіла. Я про це ніколи не мріяла і ніколи не планувала. Джон родом з Каліфорнії, а там завжди жарко. Я ж хотіла жити там, де є чотири пори року. Тоді Джон попросив мене назвати все, що треба для того, щоб я погодилась. Я сіла і склала список необхідних для мене умов і першою назвала картоплю. На батьківщині картоплини Айдаго - місто, де народилась картоплина. Знаходиться воно на півночі Америки. - Я створив їй всі умови, схожі до умов проживання в Авдіївці - там природа нагадує це село, клімат схожий, - розповідає Джон. - Так, Джон через Інтернет, будучи в Чернігові, придбав триповерховий будинок у м. Айдаго Фолз. І у травні 2006 року повіз туди Аллу. - Там чоловік мені навіть кімнату одну обладнав в українському національному стилі, сам зробив лозяний плотик, назбирав багато українських речей - і полотняні скатертини й торбочки, і рушники. Це дуже цінні речі, каже чоловік. Тепер ми в Америці багато подорожуємо, я для власного задоволення займаюсь дизайном ландшафтів. Голубці та креветки - Напочатку в США у мене були проблеми з харчуванням, - розповідає Алла. - Там вся їжа із спеціями, яких я не вживаю зовсім. Тому знайти щось таке, що я з’їм із задоволенням, було складно. А от креветок їхніх я можу й дві миски з’їсти. - А я з українських страв дуже люблю голубці і борщ зелений, - каже Джон. У хаті не ховається Раз у рік подружжя із США приїздить до Аллиної мами Софії Іванівни Симоненко в Авдіївку. - На картоплю, на гриби, на буряки, - каже Джон. - Уже картопля - фініш, буряки - фініш, буде храм. Сестра Алли Тамара Чепурна, яка працює вчителем у Сосницькій гімназії, говорить, що Джон помітив, що в селі всі щоденні розмови то про картоплю, то про буряки. А вже коли копати їх закінчили, то говорити почали про те, що треба мазати хати і готуватись до храму. - По поведінці Джона не помітно, що він не з Авдіївки. У хаті він не ховається - разом з усіма копає картоплю, возить возиком буряки, рубає дрова. Тільки от не п’є зовсім і не курить. Подорож по Німеччині За ці два місяці, які подружжя Мюнч провело в Авдіївці, Джон і Алла встигли побувати в Німеччині. - Одного разу Джон відчув, що його давні предки - українці та німці. Пройшов тестування ДНК і це підтвердилось. Відтоді історія цих двох народів його дуже зацікавила. Про українців він уже знає багато - побував у багатьох музеях. А тепер нам захотілось ще й про Німеччину більше дізнатись (до речі, Джон там 5 років вивчав військову справу). От і поїхали туди удвох. Взагалі Джон - це людина різносторонніх інтересів. Він - журналіст, актор, пілот, рейнджер, військовий, свого часу пройшов В’єтнамську війну. І тепер майже ніщо не залишає його байдужим. Навіть сосницькі діти, яким він привіз подарунки. До речі, Джон полюбляє зустрічатися із школярами і спілкуватись із ними. Англійською. Або українською. Немає різниці.
2009 © Олександр Майшев
Меню сайту
