Принести води, купити у магазині і доставити продукти, з аптеки - ліки, викликати лікаря, наварити їсти, з’їздити у райцентр оформити субсидію, а перед тим - у сільраду, що в іншому селі, за довідками, виписати дров і домовитись, щоб їх розпиляли, а тоді порубали, домовитись із трактористом виорати город, заплатити за світло... і просто поговорити - все це, і ще більше робить для своїх бабусь Ірина Мельник. Вона - соціальний працівник по Масалаївці. Це так посада ця називається. А для тих п’яти бабусь, до яких вона навідується і, так би мовити, їх обслуговує, вона - єдиний зв’язок із цивілізацією. - Для кожної ж людини головне - спілкування, - каже Ірина Петрівна. - От я і намагаюсь не тільки виконати свою роботу і піти, а ще й підтримати їх добрим словом. У нас вівторок і п’ятниця - хлібні дні, то у ці дні обов’язково несу бабцям хліб. А у вівторок у нас базар, то вони йдуть туди, перемовляться словом і їм вже легше. Бо залишитись на старості у повній самотності нікому не побажаєш. В Олександри Григорівни Шульженко, Марфи Прокопівни Нечипоренко, Олександри Степанівни Матвієнко нікого не залишилось. Уляна Леонтіївна Мельник і Уляна Василівна Мовчаненко дітей мають, але залишити рідне село, в якому пройшло все життя, не хочуть і не можуть. Тому я і стараюсь їх розрадити, підтримати. У Масалаївці залишилось не так вже і багато люду - десь 180 чоловік. Сільрада - у Загребеллі, райцентр - за 5 км. Наче й недалеко. Але якщо немає авто чи велосипеда - важкувато. А якщо ще й вік - за сімдесят, то й зовсім туго. Саме для таких людей і працює Ірина Петрівна, щодня віддаючи їм часточку свого тепла.
2009 © Олександр Майшев
Меню сайту
